Читати книгу - "Вітер у верболозі"

— Мабуть, ідеться про твої гоночні човни, — мовив Щур, прибравши невинного вигляду. — Гадаю, у тебе це виходить непогано, хоч ти, буває, часом і шубовснеш у воду. Якщо наберешся трохи терпіння та добре потренуєшся, то можеш...

— Тю, човни! — урвав його Жаба і аж скривився від огиди. — Дурні дитячі забавки. Я вже забув і думати про них.

Безглузде марнування часу — ось що таке ваші гоночні човни!

І мені дуже прикро бачити, як ви, любі хлопці, — бо ж ви здатні подивитися правді в очі — витрачаєте стільки сил на це безцільне заняття. Ні. Я нарешті відкрив істинну цінність, єдину на світі, варту уваги,— справу всього життя. Хочу присвятити їй решту своїх днів і можу тільки пожалкувати, що не один рік змарнував на всяку банальщину. Ходімо, любий Щуре, і твій шановний друг теж, якщо його добра ласка, до моєї стайні, і ви побачите те, що побачите!

Вони рушили за ним до стайні, хоч вигляд у Щура був дуже недовірливий. Жаба провів їх через каретню, вони вийшли у двір, і перед їхніми очима заблищала, як нова копійка, циганська халабуда на червоних колесах, пофарбована у канарково-жовтий колір, відтінений зеленим.

— Ось, дивіться! — вигукнув Жаба, розчепірившись і гордо випнувши груди. — Ось де справжнє життя — в цьому візку. Широкий шлях, курна дорога, ковиловий степ, пасовиська, зелені огорожі, положисті пагорби! Хутори, села, містечка й міста! Сьогодні тут, а завтра — аж ген десь! Подорожування, нові враження, нові місця, захоплюючі краєвиди! Цілий світ перед тобою, і небокрай весь час відступає! Щоб знали: це найкращий з усіх візків, які коли-небудь будували у світі, безперечно, найкращий! Залізьте в нього й погляньте, як там усе опоряджено. То я сам, сам придумав!

Крота все це так захопило й схвилювало, що він притьмом кинувся слідом за Жабою і збіг по приступках усередину халабуди, а Щур тільки пхикнув і залишився на

місці, засунувши лапки глибоко в кишені.

Там і справді було хоч і тіснувато, але дуже затишно. Невеличкі ліжка, складаний столик біля стіни, маленька плита, щоб готувати їжу, різні шухлядки, книжкові полички, клітка з пташкою, а ще горшки, сковорідки, глечики й чайники усіх розмірів та форм.

— Усе готове! — врочисто оголосив Жаба і витягнув якусь шухлядку. — Ось, бачиш: печиво, консервовані омари, сардини — все, чого душа забажає. Тут содова вода, там тютюнець, онде поштовий папір, шинка, повидло, шашки й доміно — все до ваших послуг. — Він теревенив, не вгаваючи, коли вони спускалися додолу. — Найменшу дрібничку враховано, ви самі впевнитесь, як тільки ми вирушимо в дорогу, а це буде сьогодні ж, відразу по обіді.

— Перепрошую, — озвався Щур так повільно, мовби жував солому, — мені вчулося, ніби ти сказав — «ми», «вирушимо» й «сьогодні по обіді»?

— Любий мій, добрий, дорогий Щурику, — благально попросив Жаба,— не говори таким манірним та зневажливим тоном, бо ти ж чудово розумієш, що вам доведеться їхати. Я без вас просто не впораюсь, отож, будь ласка, не гарячкуйте і не сперечайтесь, бо цього вже я не стерплю. Гадаю, ти не збираєшся асе життя скніти біля своєї любої обмілілої, запліснявілої річки або визирати з діри в урвищі чи сидіти в тому човнику? Я хочу показати тобі світі Я збираюся зробити з тебе справжнього мужчину, хлопче мій!

— А мені те байдуже, — відказав упертий Щур. — Я не їду — і край. Я хочу скніти біля своєї любої річки, визирати з діри і сидіти в човнику, як досі. Більше того, Кріт теж скнітиме зі мною й робитиме те, що і я, — правда ж, Кроте?

— Авжеж, — згодився вірний Кріт. — Я скнітиму з тобою, Щуре, і як ти скажеш, так і буде, так і повинно бути. Хоч можна сказати й інакше: може бути. А втім, я жартую, — закінчив він з тугою в голосі. Бідолаха Кріт! Життєва Пригода — яка ж то була незвичайна для нього штука і як же вона його хвилювала! Надто велика була спокуса, до того ж він з першого погляду вподобав цей канарковий візок та й усе його причандалля.

Щур помітив, що з ним діється, і собі завагався. Він взагалі не терпів чийогось смутку та розчарування. До того ж любив Крота і ладен був зробити все, щоб його втішити.

Жаба уважно стежив за обома.

— Ходімо пообідаєм, — дипломатично запросив він, — і спокійно все обміркуємо. Нам зовсім не треба вирішувати поспіхом. Мені навіть самому байдуже. Я просто хотів трохи розважити вас, хлопці. «Живи для інших!» — ось моє гасло.

За трапезою, а вона була, певна річ, і статечна і незрівнянна, як і все у Теремі Жаб, Жаба таки дав собі волю. Не зважаючи на Щура, він, мов на арфі, вигравав на Кротовій недосвідченості. Велемовний од природи, та ще пришпорюваний своєю буйною уявою, він так барвисто змалював принади майбутньої подорожі й радощі вільного життя на широкім шляху, що збуджений Кріт від хвилювання мало не впав із стільця. І так воно вийшло, що невдовзі всім трьом уже здавалося, ніби та мандрівка — справа вирішена й сама собою зрозуміла. Щур, у якого здоровий глузд і далі опирався, все ж дозволив своїй добрій вдачі взяти гору над розумними застереженнями. Бо він не пережив би розчарування друзів, які вже будували всякі плани на кілька тижнів уперед, розписуючи собі в уяві все, чим вони займатимуться кожен день.

Обернувши отак їх у свою віру, переможець Жаба повів приятелів до широкого загону й звелів упіймати старого сірого коня, якому, без його згоди і на його превелике невдоволення, господар визначив найкурнішу роботу в тій курній мандрівці. Йому, звісно, більше подобалося гуляти в загоні, і він не зразу дався спіймати себе. Тим часом Жаба вщерть напакував шухлядки усім необхідним, повісив на стіни халабуди торби з сіном, вінки цибулі, всілякі кошики... Та от коня нарешті впіймали й запрягли, і троє друзів вирушили в путь, жваво розмовляючи між собою. Хто заліз у халабуду, хто сів верхи на дишло, хто чимчикував обік візка —