Читати книгу - "Далекий простір"

Габр довго ходив вулицями, але ходьба мало заспокоїла його. Удома він зробив собі міцний оргнапій і вирішив прийняти ванну. Коли пролунав дзвінок радіофона, він подумав, що дзвонить Ліоз.

– Вас турбують із Міністерства контролю, – сказав йому ввічливий голос. – Ми просто подумали, що ви забули сьогодні прийти на прийом. Сповіщаємо, що пломби доставлені, чекаємо на вас завтра в той самий час. До побачення.

Габр якийсь час стояв, слухаючи дзижчання відбою. Потім кинувся до дорожнього пакета, де були необхідні для поїздок речі. Схопивши його, Габр вибіг на вулицю.

Із "Підручника з психіатрії для закритих установ"

Упорядник – спецвідділ Інституту психофізики мозку Академії медичних дисциплін Державного Об’єднання

Далекий простір. Рідкісний, але сильний психоз, ще Психоз далекого простору (далі – ПДП). Божевілля в його власному значенні.

Клінічна картина. Психоз викликає яскраві галюцинації, що супроводжуються почуттям смертельної туги, незадоволення. Хворий не знаходить собі місця, все його життя втрачає сенс. Один із найяскравіших симптомів – непереборне бажання хворого кудись бігти, "подалі". Хворий галюцинує неіснуючий далекий простір, який "кличе його за собою".

Результатом хворобливих відчуттів є органічне порушення роботи мозкових клітин у четвертому секторі лобових ділянок, а також у дельтаподібній частині гіпоталамуса.

На рівні психогенезу клінічна картина виглядає як руйнування близького простору, в результаті чого слабшає, а у важких випадках навіть зовсім зникає "інтим-я". Хворий втрачає соціальну орієнтацію і починає цілком співвідносити себе з далеким простором.

З погляду емоційної конституції хвороба є надзвичайно сильною аномальною емоцією, яка переживається безпосередньо в стані марення. Про її характер ми можемо судити з таких зовнішніх ознак: більш часте дихання, підвищені тиск і тонус, мимовільні рухи кінцівок (особливо якщо хворий закріплений у бокс-камері), підняті повіки очей. Часто хворий кричить, не в змозі пережити галюцинаційні картини.

Важливою особливістю ПДП є мнемонія. Побачені раз галюцинаційні картини не зникають безслідно після одужання, а продовжують залишатися джерелом важкого неврозу на все життя. Тому хворі на психоз у разі успішного лікування вважаються лише умовно здоровими і перебувають пожиттєво на обліку в диспансері Міністерства контролю.

Соціальний прогноз хвороби несприятливий. Хвороба, вилучаючи (хоч і тимчасово) "інтим-я", тим самим руйнує соціальні зв’язки з громадськими структурами. Хворий стає погано керованим, а у важких випадках – некерованим. На одній зі стадій, як правило, з’являється манія величі: свої галюцинаційні бачення хворий починає видавати за реальність, яка відкрилася йому завдяки наявності нібито особливих органів чуття. Марення входить у стадію, загрозливу для суспільства. Наслідком небезпечної діяльності хворого може бути розповсюдження сумнівів у повноцінності нормальних громадян. У стані марення психіка такої людини сягає критичного ступеня напруги (хоча когнітивні функції зберігаються): у цій ситуації окремі громадяни, які піддаються навіюванню, легко потрапляють під вплив хворого. Транспсихоз розвивається в напрямку "туги за нездійсненним": хворий переконує жертву в наявності "інших реальностей", які їй невідомі, чим і невротизує останню. Історії медицини відомі випадки масового транспсихозу, викликаного одним або декількома хворими.

Так, у 346 році двадцятого сектора 12-го числення кілька десятків нервово слабких громадян, чию уяву порушив хворий, покінчили з собою в результаті спровокованого "відчаю". Відомі також "секти ясновидців", як вони себе називали, що виникали в 1-му, а потім у 6-му і 8-му численнях. В останні дев’ять числень масової появи хворих на ПДП не спостерігалося.

Лікування. На ранніх стадіях психоз лікується потрійною дозою біцефрасола за схемою Рінка. Обов’язкове пломбування очних впадин на весь термін лікування. Після трьох місяців переходять до шокових доз. Прогноз сприятливий. Якщо хворим можна керувати, то лікування може бути амбулаторним.

У випадку, якщо шокові дози не призводять у кінці шостого місяця до зникнення галюцинацій, рекомендується госпіталізація з подальшим хірургічним блокуванням таламусів за методом Кова.

Примусова госпіталізація проводиться спецвідділом Міністерства контролю після визначення ступеня суспільного ризику.

Скрипаль

Двері кав’ярні були відчинені, і Габр зайшов досередини, замовив дві склянки оргнапою. За столиками було багато людей, їхні голоси долинали з усіх боків, зливаючись у суцільний гул. Навпроти сидів чоловік і курив.

Тут, у випадковій кав’ярні, Габр почувався краще, ніж удома. Він почав прислухатися до голосів. Обговорювали все на світі: справи контори, проблеми сім’ї, останню постанову Вищої Державної Наради… Звичайне життя, яким жили всі. Грав скрипаль, музика його губилася в шумному накуреному повітрі.

Габр вийняв записну книжку і пробіг по ній пальцями: ось адреси, які йому дав незнайомець.

Пролетів гвинтоплан дільничного спостереження, заглушивши гвинтами всі інші звуки. І знову в тиші Габр почув скрипку – дуже незвичайна і ніби знайома мелодія. Вона будила в ньому нещодавно пережиті почуття.

Габр підвівся і пішов на звук інструмента між столиками, потім через танцювальний майданчик, петляючи між парами.

– Перепрошую, – гукнув він, відчувши, що скрипаль поруч, за два кроки. – Перепрошую, чи можу я з вами поговорити?

– Хлопці! – крикнув скрипаль, припиняючи гру. – Продовжуйте!

І скрипка поступилася місцем електротрубі, яка негайно почала гнати звичайний шалений темп. Зірвався тупіт ніг, розляглося вищання, і Габр здогадався, що танцюють "запальничку" – танець, який став модним останнім часом.

– Я вас слухаю.

Поруч із ним, сівши на край сцени, перебував літній чоловік. Габр наблизився до його вуха, намагаючись перекричати шум.

– Що ви грали?!

– Відійдемо далі! – сказав скрипаль. – Тут погано чути!

Вони відійшли в куток, за перегородку для музикантів.

– Це стара музика, – промовив скрипаль, щойно вони опинилися удвох. – А чому це вас цікавить?

– Я вперше чую такі звуки, – зізнався Габр, сідаючи поруч. – Вони будять щось у душі.

– Так, – зітхнув скрипаль. – Цій музиці багато тисяч років. Незрозуміло, хто міг писати таку музику. Вона нелюдська.

– А звідки вона у вас?