Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

class="stanza">

43

Другу своєму

вірним будь другом,

також і друзям його;

з недругом друзів

жоден з мужів

знатись не мусить.

44

Знай же, як є в тебе друг,

якому ти віриш

й від нього добра дожидаєш,

думками ділися із ним,

дарунки роби,

часто навідуй.

45

Як маєш знайомця,

віри якому не ймеш,

та хочеш від нього добра,

красно із ним розмовляй,

мислі приховуй,

обманом за зраду плати.

46

Також із тим,

кому віри не ймеш

і маєш підозри:

мусиш всміхатись йому,

розмовляти красиво;

подібним плати за подібне.

47

Юний я був,

мандрував самотою,

шлях загубив;

скарб віднайшов,

як попутника здибав:

людям людина радіє.

48

Щедрим, відважним

ліпше живеться,

рідко вони лиха спізнають,

а муж нещасливий

жахається всього,

мов скнара від дару[56].

49

Одіж свою

дав я у полі

двом дерев'яним мужам[57];

людської подоби

це їм надало:

ганьбиться, хто голий.

50

Сохне сосна,

що росте самотою,

корою не вкрита;

так і людина

без інших людей.

Нащо їй довге життя?

51

Пломінь яскравий

палає між друзів непевних

повних п'ять днів[58],

а шостий настане,

згасне вогонь,

і дружбі кінець.

52

Великий дарунок

не завжди згодиться,

часто придбаєш за менший;

за півпаляниці

та чарку неповну

друга я здибав.

53

В малої піщинки,

у хвильки малої

і розуму мало.

Також і люди

не всі розумаки;

порівну всяких на світі.

54

Мудрим помірно

буть має муж,

мудрувати не варто;

ліпше живеться

людям таким,

що не розумні надміру.

55

Мудрим помірно

буть має муж,

мудрувати не варто;

мудрих серця

рідше радіють,

ніж у немудрих.

56

Мудрим помірно

буть має муж,

мудрувати не варто;

долю свою

наперед хто не зна,

живе безтурботно.

57

Жар від жарини

прийме вогонь

й від пломеню пломінь;

людина в людини

науки дістане,

у тиші — здуріє.

58

Рано вставай,

як хочеш забрати

в інших добро чи життя;

не матиме здобичі

лежачий вовк,

а заспаний муж — перемоги.

59

Рано вставай

і йди до роботи,

коли трударів небагато;

бариться чимало,

хто зранку проспав,

багач, хто бадьорий.

60

Дошок для даху

й доста кори

може відміряти ґазда,

і заготує,

скільки потрібно,

дров на пів року.

61

Вмитий і ситий

на тінґ вирушай,

хай би одежа негарна;

взуття і штанів

не стидається муж,

як і коня в поводу,

кращого він не дістав.

62

Голову хилить

гнівно орел

над хвилями давнього моря;

також і муж

між ворогів,

як не має підтримки.

63

Спитати і мовити

той має вміти,

хто хоче прозватися мудрим;

відати мусить

один, а не двоє,

решта узнає від трьох.

64

Силу свою

має розумний

обачно являти;

виявить він

і поміж звитяжців

за інших сильнішого.

65

...

за певні слова,

сказані мужем,

іноді важко платити.

66

Бувало, зарано

приходив я в гості

або надто пізно;

тут випили пиво,

там ще й не варили,

немилий, на кого не ждали.

67

Тут і там на гостину

запросять мене,

як м'яса не буду просити,

чи два шматки шинки

я другу віддам,

один в нього з'ївши.

68

Вогонь — це чудово

для роду людей

і сонячне світло,

здоров'я міцне,

як має людина,

й без лиха життя.

69

Той ще не зовсім нещасний,

хто має погане здоров'я;

хтось є синами щасливий,

мудрістю інший,

отарою тучною — третій,

хтось добрими справами славний

70

Краще живим

бути, ніж мертвим,

завжди живий наживеться;

я бачив: багаття

здіймалось багатому,

та був він приречений смерті.

71

Їздити верхи

може кульгавий,

пасти череду — однорукий,

стане в пригоді й сліпець,

доки не спалять,

і жодного зиску з мерця.

72

Син — це чудово,

хай навіть спізнився

побачити батька;

пам'ятний камінь[59]

край шляху не стане,

як син не воздвигне.

73

Двоє з одним ворогують,

язик голову згубить;

під кожним плащем

рука, разити готова.

74

Ніч весело стріне,

хто має добрі припаси[60],

реї короткі на судні;

тривожна осіння пітьма;

зміниться вітер

не раз у п'ять днів,

частіше — за місяць.

75

Статок великий

часто з людини

дурника робить;

один є заможним,

інший — бідняк,

і в тому не винен.

76

Гине худоба,

родичі гинуть,

і смертний ти сам,

та смерти не відає

слава гучна

гідних учинків.

77

Гине худоба,

родичі гинуть,

і смертний ти сам,

та знаю одне,

що смерти не звідає:

присуд живих про мерця[61].

78

Повно добра

я зрів у Фіт'юнга[62] роду,

та стали вони жебраками;

так і багатство

жартує з тобою,

друг цей непевний.

79

Муж маломудрий,

раптом діставши

статок чи жінки кохання,

стане пихатим,

але не розумним,

зайде далеко в нахабстві.

80

Ось що скажу,

як про руни спитаєш,

відомі богам, —

їх дужі[63] створили,

а викарбував їх чаклун[64];

краще тому, хто мовчить.

81

День під вечір шануй,

жінку — на вогнищі[65],

меч — після бою,

діву, як стала твоєю,

лід, як тримає,

пиво, як випив.

82

Дрова на вітрі рубай,

у моря погоди чекай,

дівчину зваблюй в пітьмі, —

день усе бачить;

човен хай морем біжить,

а щит — захищає,

меч хай рубає,

а діва — цілує.

83

Пиво край вогнища пий,

ковзай по кризі,

шкляву кобилу купи,

а меч, як іржавий[66],

вдома коня нагодуй,

хорта ж — у сусіда[67].

II

84

Правду скажу:

мужу не варто

жінки словам довіряти,

круту верткому —

серця в них подібні[68],

і зрада у грудях лежить.

85

Луку, що тріснув,

вогню, що палає,

вовку прудкому,

галасливій вороні,

свині, що вищить,

без кореня древу,

хвилі високій,

казану, що кипить,

86

летючій стрілі,

валу, що пада,

кризі осінній,

змії, що згорнулась,

жіночим словам,

ламкому мечу,

ведмежим забавам

і конунга синові,

87

хворій худобі,

холопу свавільному,

лестощам відьми,

ворогу мертвому,

88

раннім врожаям

віри йняти не варто,

як і юному синові;

погоді для сівби

і розуму сина

вірити надто не треба.

89

Братовбивці нащадку,

як стрінеш його на шляху,

хаті палаючій,

коню зашвидкому, —

бо