Читати книгу - "Джмеленя та Рожко з Чивчинського лісу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дмитрик і Дзвінка з цікавістю глянули на щіпку.
— А що це за шматочок дерева? — запитав Дмитрик.
— А ви не знаєте? — здивувався Дументій. — У хух є свої письмена — каляки-маляки. От Крапулька й записала на трісочці, що почула.
— А чому вона не могла словами переказати?
— Каляками-маляками можна писати тільки чистоньку правду! — пояснив Чорнюк. — Хухи ніколи не брешуть, бо не вміють і не можуть по своїй щирій природі. Тому їхні записи — важливі докази. Бувайте! Хуху догляньте, а мені пора. На Черемоші таке твориться, що ми не встигаємо рибу відкачувати!
Чорнюк стрибнув у криницю і зник. Дументій поніс Крапульку у дровітню — лікувати.
Розділ 5Мандрівка Чивчинами
З дороги долинуло ревіння мотора. Коли Едік вискочив зі всюдиходика, ойкнула навіть Марена. Чоловікові груди навхрест оперізували декілька стрічок з патронами, з-за спини визирало дуло карабіна слонового калібру й мачете, кишені відтягували гранати, вибухівка, пістолети й патронташі, з поясу звисали сокирки, кинджали, мисливські ножі, по одному здоровенному ножу було запхано в наручні чохли, а на голові сиділа каска зі снайперським прицілом. Мисливець задоволено реготнув:
— Ну, шо? Рожку капець?
Марена хвацько стрибнула в салон всюдихода, Едуард вліз за кермо.
З лісу вибігло шестеро величезних чорних псів з червоними очима й оточили машину. Едік перелякано витріщився на собацюр.
— Гірські чорти. Будуть нам помагати. — Навіянка зареготала. Едік і не здогадувався, що вона не жартувала, а сказала чистісіньку правду. Гірські чорти просто напустили ману на мисливця. Тож він і бачив собацюр.
Броньовичок поїхав просто в річку. Двигун ревів, колеса розкидали річкове каміння, вода забарвлювалась мутними віхтями, риба тікала щодуху від панцирника, який вдирався у її споконвічні володіння.
Відразу за Буркутом машина проминула залишки мосту. Їхали крутими урвиськами, по зарослих берегах, повз навислі над водою дерева. Спочатку Едік направляв всюдихід на мілини, та легка дорога розслабила його, і він перестав вдивлятись у русло попереду. Рівень води за шибкою різко збільшився.
— А це що таке?
— Яма, ідіоте! — скрикнула Марена.
Машина зникла у хвилях.
У шибках всюдиходу видно було саму синю глибінь і каміння. Крізь щілини люку й дверцят у салон задзюркотіла вода. Двигун ревів, колеса мололи каміння під собою, але виїхати вгору машина не могла.
— Ти тлумок сімнадцятий з тридесятої Бовдурії! Куди заїхав?! — вигукнула Марена спересердя.
— А де ця Бовдурія? — поцікавився мисливець.
— Там, де ти народився! — зашипіла навіянка, і бородавки на її щоках лиховісно захитались. — Як можна витягнути твою залізяку з ями?
— Чи доречно поспішати на такому серйозному полюванні? — з шафки-бардачка Едуард витягнув товстелезну книженцію, з якої стікала вода. Її не вдалося навіть розгорнути. — Інструкція. Тільки її треба висушити!
— По-перше, у нас в салоні води по пояс, а по-друге, на Рожка вийшла ще одна експедиція!
— Я-а-а-ак?! Конкуренти?! — Едік зблід.
На березі стояла група водяників. Тут був і Чорнюк, і Шибенюк, і Погорільчук, і Марійчук, і навіть Дзембронюк і Бистрюк з дальніх річок. Усі вони, єхидно усміхаючись, спостерігали, як смерека хилиться у русло. Вони її щойно підпиляли.
Височезне дерево зі свистом врізалося у річкову синяву, підняло фонтани бризок і сперлось стовбуром на дах броньовика, добряче його прогнувши. Чортів-скаменюшників окотило річковою хвилею. Поки ті обтріпувались, водяники зникли між білих перекатів.
Марена тихо пробурмотіла:
— Тепер це нікудинехід.
Покинувши роздавлений всюдихід, мисливець і навіянка рушили по мілководдю. Узліссям за ними чорними тінями бігли гірські чорти.
Марена з Едіком прямували Черемошом угору по непримітній стежині. На черговому повороті навіянка наказала мисливцеві:
— Іди, через хвильку дожену.
Той слухняно почимчикував уперед, перелякано косячись на псів. Марена відстала й зашепотіла у настовбурчене собаче вухо одного з них:
— Чорте з гірської ущелини, служи службу й матимеш винагороду, коли повстане твій володар з Чорної гори.
— Все, що скажеш, Мари-ри-ри-ррено! — пес раптом заговорив людською мовою.
— Із потоків вся мошва, комарня з боліт, де іде з дітьми вона, хмарою летіт! —
могильним голосом прошипіла Марена.
— Лізьте в очі, в носа, в рота, жальте, пийте кров, гризіть! Буде в вас така робота, не перечте, не дзижчіть! —
продовжив заклинання чорт, поволі набираючи свого справжнього вигляду.
Тепер поряд із Мареною стояв волохатий тлустий коротун, з довжелезним бичачим хвостом, квадратною головою, що сиділа просто на плечах, і короткими мало не баранячими рогами. За спиною стирчали кажанячі крильця. Від нетерплячки прислужитись вищій злій силі, гірський чорт аж тупцював ратицями.
— На допомогу гнусу збери ще бомків із річок і ґедзів із полонин! — навіянка вишкірилась міцними довгими зубами. — І ос із дупел і скель!
І чортяче поріддя миттю зникло в кущах.
І звідусіль, де пробігав гірський чорт, чулося дзижчання й гудіння. З річок і потоків, з кущів обабіч них вилітали хмари мошки,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джмеленя та Рожко з Чивчинського лісу», після закриття браузера.