Читати книгу - "Покладіть її серед лілій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ми могли б покласти в питво льоду, але для цього треба кликати Бенскіна. Вважаю, ми прекрасно обійдемося й без Бенскіна, еге ж? — запитала вона, дивлячись на мене з-під довжелезних вій, гострих, мов списи.
— До біса з тим льодом, — зауважив я, — але не переборщіть із содовою. Вона спроможна зіпсувати найкраще віскі.
Дівчина налила у склянки по три дюйми віскі й по чайній ложці содової.
— Так добре?
— Чудово, — сказав я, нетерпляче простягаючи руку до свого віскі.
— Гадаю, тепер мушу назвати себе. Я — Вік Меллой, або для друзів — просто Вік. А всі гарні білявки автоматично стають моїми друзями.
Вона сіла, не завдавши собі клопоту обсмикнути халатик. У неї були прегарні коліна.
— Ви тут перший відвідувач за останніх п’ять місяців, — сказала вона. — Я вже почала, було, думати, що це якесь прокляте місце.
— Судячи з його вигляду, так воно і є. Чи не проясните ви мені ситуацію? Коли я навідувався сюди востаннє, це був доглянутий маєток, а не теперішня незаймана природа. Невже тепер його ніхто не доглядає?
Вона здвигнула плечима.
— Ну, ви знаєте, як це буває. Усім до всього байдуже.
— Чи справді Морін аж така хвора?
Дівчина закопилила губи.
— Послухайте-но, невже ми не можемо поговорити про щось інше? Я втомилася від Морін!
— Я також від неї не в захваті, — сказав їй, сьорбаючи своє віскі. Воно було таке міцне, що могло б викликати опіки навіть на шкірі бізона. — Але колись давно я її знав — і тому мені цікаво. То що насправді з нею таке?
Вона відкинула біляву голівку на спинку дивана і влила віскі у свою красиву, кремово-білу горлянку. Те, як дівчина пила, підказало мені, що вона в цьому — справжній професіонал.
— Я б не мала вам цього казати, — посміхнулася медсестра, — але якщо пообіцяєте нікому не розповідати...
— Нікому, — запевнив її.
— Вона наркоманка, і тепер у неї ломка — та це суворо конфіденційно.
— Що, настільки погано?
Вона стенула плечима.
— Справді, дуже погано.
— І поки кішка валяється в ліжку, мишки бешкетують, чи не так?
— Саме так. Ніхто навіть не підходить до цього маєтку. Потрібно чимало часу, поки хвора очуняє. І поки вона мало не на стіну лізе й волає, мов навіжена — обслуга відпочиває. Нормально, чи не так?
— Звісно — вони справді тим часом можуть відпочити.
Дівчина допила віскі.
— Досить уже про Морін! Я й так проводжу з нею всі ночі й сита нею по горло.
— То у вас нічні чергування? Оце так халепа!
— Чому? — в її зеленкувато-блакитних очах промайнула тривога.
— Бо я саме подумав, що було б непогано запросити вас кудись увечері та дещо показати.
— Що саме показати?
— Для початку хоча б кілька гравюр.
Вона хихикнула.
— Якщо і є щось таке, що приваблює мене більше, ніж гравюра, то це серія гравюр!
Дівчина підвелась і пішла за пляшкою з віскі. Я спостерігав за її стегнами, як гончак за дичиною.
— Дозвольте мені освіжити напій, — продовжила вона. — Щось ви зовсім не п’єте!
— Та моє віскі і так достатньо свіже. Просто мені спадає на думку, що є дещо, приємніше за віскі.
— Справді? Я так і подумала, — вона хлюпнула собі ще віскі, цього разу навіть не змішавши зі содовою.
— А хто доглядає Морін удень? — запитав я, коли ми прямували до дивана.
— Сестра Флемінґ, але вона вам не сподобається. Вона ненавидить чоловіків.
— Справді?
Дівчина всілася поруч зі мною — стегно до стегна.
— Вона не може нас почути?
— Узагалі-то мені на це начхати — але не може. Вона перебуває в лівому крилі будинку — ну, там, де гаражі. Коли Морін почала волати, її помістили туди.
Саме це я й хотів дізнатися.
— До біса чоловіконенависниць, — мовив, пригортаючи її до себе.
Дівчина нахилилася до мене.
— А ви часом не чоловіконенависниця?
— Це залежить від чоловіка.
Тепер її обличчя було так близько, що я торкнувся губами скроні. Здається, це їй сподобалося.
— То як вам цей чоловік?
— Поки що непогано!
Я забрав у неї віскі, поставивши склянку на підлогу.
— Ось так буде по-моєму.
— Шкода віскі.
— Зможете допити його зовсім скоро.
— Справді?
Вона пригорнулася до мене, уп’явшись губами в мої. Отак ми сиділи якийсь час. Раптом дівчина відірвалася від мене й підвелася. На мить я навіть подумав, що вона — з тих, хто далі поцілунків не йде, але помилився. Дівчина підійшла до дверей і замкнула кімнату на ключ. Потім повернулась і знову сіла поруч.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покладіть її серед лілій», після закриття браузера.