Читати книгу - "Таврований"

оборонних споруд будувалися в основному кулеметні ДОТи. Він мимоволі замилувався двоповерховим ДОТом. Вогневі каземати там розташовувалися на обох поверхах. Звернув він увагу на гарматні ОТи. Його зацікавила берегова оборона, особливе захоплення викликала берегова батарея на чотири 180-мм гарматні установки МО-8-180.

Руднєв зупинився, замилувався вже майже готовими до здачі об'єктами.

Григорій Іванович посміхнувся:

— Здорово?

— Вражає.

— І все це на пупку, на плечах молодих.

Будівельники в основному працювали лопатами, тягали носилки з будматеріалом, возили на конях. Зрідка зустрічалися вантажні автомобілі, трактори, інша техніка.

— Нам треба подумати, як полегшити життя червоноармійців. Виснажлива робота, відсутність побутових умов, — радився з Туровим Руднєв.

— Загнали ми їх остаточно. Працюють і день і ніч.

— Що можна зробити в місцевих умовах, щоб вони могли розслабитися? Банька, спорт, танці, кіно, прогулянки. Що ще для молоді треба? Сам розумієш. Молодий.

— Нас так загнали, що тільки про роботу і думаємо, — сказав командир дивізіону.

— Ти одружений? — Запитав Семен Васильович.

Туров посміхнувся:

— Я познайомився зі своєю Валентиною не на танцях, не в кіно, якого у нас немає. У червні минулого року Валя, дочка робочого Путилівського заводу, в числі інших інженерів, техніків і будівельних робітників приїхала з Ленінграду. Працювала в управлінні начальника робіт. Вона займалася кресленнями будівель, очолювала комсомольську організацію.

— Без важкої артилерії не обійшлося? — Посміхнувся Руднєв.

— Звідки знаєш?

— Сам такий.

— Вона мені одразу сподобалася. Заговорив. «Я не затим приїхала сюди, щоб шури-мури крутити» — відповіла. Спочатку відмовила в залицянні. Дійсно, довелося застосувати важку артилерію. Недавно розписалися.

— Як живете?

— Нормально. Дали нам кімнатку в будиночку недалеко від штабу. Валя стійко зносить невлаштованості побуту. Вона належить до того покоління радянської молоді, яке будувало Магнітку і Дніпрогес, Комсомольськ-на-Амурі, перші тракторні та суднобудівні заводи. Вона все особисте вважає другорядним.

Семен Васильович все це пережив. Він був свідком, як молоді люди їхали з Москви і Ленінграда, інших міст за романтикою, за туманом і за запахом тайги. Вірили запальним промовам комсомольських працівників, статтям в «Комсомольській правді» та інших виданнях. Але на місці нічого романтичного не знаходили. Добровольців чекали важка праця і відсутність всякого побуту. Кімнати у гуртожитку на кілька людей або в пристосованих приміщеннях, безладне харчування. В основному, лише запах тайги.

Молодь розглядалася навколо, думала, що вона тут забула. При першій же можливості їхала назад додому. Валя не розгубилася в цих умовах. Вийшла заміж за Турова, тобто зв'язала свою долю з військовим. З кочовим життям, невлаштованістю та іншими принадами дружини військового. Уже це позитивно налаштовувало комісара до молодої жінки, яку він ще не бачив.

— А ми з Ньомою більш десяти років по гарнізонах мотаємося. Іноді мені шкода її. Викладала б діточкам в Кадіївці. Вийшла заміж за місцевого. Ось воно — жіноче щастя.

— Валя ризикована. Не тільки тому, що приїхала сюди. Що зв'язалася зі мною. Жила б в Ленінграді розкошуючи.

— Ньома мені сина народила. Теж постійно з нами…

— Неспокійна у нас доля, Семен Васильович. Добре, що японці причаїлися. Бояться поткнутися. В іншому випадку і жінкам, і дітям довелося б вкусити. Не тільки нам.

Чоловіки потрапили до рідних пізно ввечері.

3

Наступного дня Семен Васильович знову був у Барановського. Той наставляв двох червоноармійців, які скаржилися на зуби. Болять, хитаються, а санчастина заходів ніяких не приймає. Руднєв уважно подивився на молодих хлопців, які скаржилися на здоров'я, але нічого не сказав.

Барановський пообіцяв їм розібратися і вжити заходів. Але, як здалося комісару, його думки були зайняті іншим.

Семен Васильович хотів звернутися за статутом. Петро Григорович махнув рукою:

— Доповідай, що там у тебе.

Руднєв поділився першими враженнями від укріпрайону. Будівельний майданчик великий. Роботи багато. Відразу перейшов на конкретику:

— В дивізіоні Турова артилеристи не дали проходу: потрібна лісопилка.

Командир подивився на нього уважно і сказав:

— Поді ж ти. Семене Васильовичу, ти взявся не за свою справу. Технічні питання у нас інші служби вирішують, начальник політвідділу должон займатися політичними. Партійні і комсомольські організації, лекції, бесіди.

— Не розмежовував би технічні та політичні питання. Вони взаємопов'язані.

— Кожен должон виконувати свої обов'язки.

— Не скажіть, Петро Григорович. Я буду болтологією займатися, а червоноармійці як пиляли, так і будуть пиляти вручну колоди. Гріш ціна такій політико-виховній роботі.

Петро Григорович встав з-за столу. Заходив по кабінету. Він прокручував сказане Руднєвим у своїй маленькій, вже починаючій лисіти голові. Мовляв, що він нісенітницю несе, цей замполіт. Споконвіку швець точив чоботи, а кравець шив одяг.

А, може, з'явилися нові установки, яких він не знає? Начебто нічого подібного не було. Петро Григорович у роздумі сказав:

— Вперше зустрічаюся з таким замполітом. Інший би на твоєму місці перекладав папірці з одного ящика столу в інший. Відвідував парторганізації частин. Давав цінні вказівки.

— Буття визначає свідомість. Скільки не співай про прекрасне життя, як соловей, люди не зрозуміють. Стануть сміятися. Я в своїй діяльності завжди старався принести користь особовому складу. У той же час підвищував вимогливість до рядових і командирів за виконання поставлених задач.

— І як?

— Така тактика завжди давала позитивні результати.

— Уговорив. Якщо є бажання займатися лісопилкою, дій. Нам без неї, як без рук. А механіки не чешуться. Я б цих технарів у карцер пересаджав.

— І механіків заставимо працювати. Заслухаємо звіти