BooksUkraine.com » Фантастика » Промінь 📚 - Українською

Читати книгу - "Промінь"

179
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Промінь" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 76
Перейти на сторінку:
Коли йому було п’ять років, він пообіцяв дітям у своїй навчальній групі, що відкриє замкнений люк…

— Дурень! — не витримала Софі.

— Слухай далі. Хлопчик виріс, і став хакером. Він розібрався в первинних кодах корабля, зламав штучний інтелект…

— Ох і дурень! Таки дурень!

— …І коли він підійшов до люка й звелів кораблеві його відімкнути, то люк засичав отак — ш-ш-ш…

Софі затисла долонями вуха. За її прикладом те саме зробили Сашко-Третій і Роджер.

– І люк відчинився. Хлопчик зайшов, і спершу нічого не побачив. Там було темно. Але потім його очі звикли до мороку, і він побачив…

Софі відбігла, щоб точно нічого не чути — але ніяк не могла піти взагалі, розриваючись між страхом і спокусою.

— А там висять мертві люди! Їх повісили за ноги, вниз головою! Він подивився на них, і впізнав своїх сусідів, батьків, їхніх друзів, — увесь екіпаж! Усі люди на кораблі давним-давно вмерли, а ті, хто прикидався людьми — то були комп’ютерні програми!

— Годі! — тонким голосом крикнув Роджер, його трясло. — Не розповідай, дуже страшно!

— Тут і казці кінець, — примирливо сказала Ліза. — А хто слухав — молодець…

— А що з ним сталося потім? — пошепки запитала Йоко. — З цим хлопчиком?

— Він переписав свою пам’ять у пам’ять корабля і дав системі наказ вибухнути. І от весь корабель…

— Не треба! — заблагав Роджер.

– І жили вони довго й щасливо, — Ліза всміхнулася, показуючи зуби.

— Хто жив? — маленький Дмитрик не вмів розуміти іронію. — Кому там було жити, якщо всі вмерли?

— Вони так гралися, — розважливо сказала Йоко. — Потім всі померлі встали й пішли.

Ліза скуйовдила її чорне, блискуче, гладеньке волосся. У глибині душі вона, як і ця дівчинка, вірила, що смерті немає. Можливо, вона є на Землі, де ліси й океани, де водяться кити й живуть мільярди людей. Але тут, на «Промені», ще ніхто не вмирав.

ДЕНИС

Він полежав хвилину, дивлячись у білу стелю. Очі розплющилися легко, хоч іще півгодини тому йому снилося, ніби повіки зрослися й ніколи більше не розплющаться.

Чи не півгодини тому? Скільки часу минуло?

Він пам’ятав далеку сирену, ревіння мотора, розмову в літаку… і все. Дядько Роберт простяг йому склянку з водою… Чи не з водою… І відтоді Денис нічого не пам’ятав. Де ця біла, з синюватим відтінком, стеля… і таблетка пожежної сигналізації в кутку? І світло-бежеві стіни?

Він сів на ліжку. Тіло слухалося. Руки не затерпли, пальці гнулися. Сечовий міхур не протестував. Чи?..

Він схопився, відкинувши ковдру — на ньому був памперс, як на дитині або на неходячому хворому. Денис завив з жаху й огиди. Не знайшов липучок, довго возився, зриваючи з себе цю гидоту, кинувся туди, де в готельному номері була б душова — і вгадав. Заштовхав шматки памперса на дно порожнього відра для сміття, закрив хромованою кришкою…

Роззирнувся, голий і тремтячий. Ванна кімната стандартного готельного номера: не розкішно, не огидно. Душ і ванна, туалет виблискує чистотою, під дзеркалом — електрична зубна щітка, на вішалці — махровий халат. Денис, цокотячи зубами, натяг на себе біле, нове, стерильно-чуже. Халат виявився майже якраз, у кишені знайшлася запечатана міні-упаковка з ватними паличками. Ти ба, як зворушливо.

Хлюпнув у лице холодною водою. Завис над раковиною, дивлячись на своє відображення. Он воно як. Усе реально. Ця кімната реальна.

Босоніж вийшов з ванної. Затамувавши дух, узявся за ручку дверей…

Замкнено. Авжеж. Мишоловка.

Тільки не смикати двері в паніці, не бити ногами. Не давати волі клаустрофобії. Це затишний готельний номер, а не тюремна камера, усе гаразд…

У кімнаті задзвонив телефон, Денис підстрибнув з несподіванки: дзень. Дзень. Дзвінок лунав з письмового стола; Денис ривком висунув шухляду. На дні валялися ножиці, крихітні котушки ниток, голки-шпильки, гребінець, ще якийсь мотлох — і смартфон без марки. Схожий на дешеву копію корейського бренду, із зарядним пристроєм. Телефон вібрував, трясучи стіл, освітлював шухляду зсередини гнилим зеленуватим світлом. На дисплеї висвітилося: «Промінь».

— Вітаю вас, Денисе, — сказав апарат приємним рівним голосом. — Я Промінь, штучний інтелект, ваш віртуальний помічник на час експерименту. Не чи хотіли б ви пройти первинний інструктаж?

— Нічого, що я голий?

— Ви маєте час, щоб ознайомитися з обстановкою й привести себе до ладу. У вашому розпорядженні є все необхідне. Як будете готові — будь ласка, викличте мене.

Відбій. Денис упустив телефон і роззирнувся: світлі стіни, чистий палас, широке ліжко. Несподівано свіже повітря; вікно, прикрите легкими кремовими шторами. Надворі, здається, сонячний день; Денис кинувся до вікна, смикнув штору…

Не вікно — глуха ніша в стіні. Ні дня, ні ночі, тільки лампи денного світла. Денис зціпив зуби. Нехай. Можна уявити, що це готель в аеропорту. Он і картина на столі — літак на злітній смузі. Мамі б сподобалося.

Він акуратно засунув штору. Пройшовся по кімнаті, зупинився перед книжковою шафою. Так, у цій кімнаті була книжкова шафа з відкритими полицями — такого не було в жодному готелі з тих, де Денис побував. Він почав читати корінці: Шопенгауер. Сартр. Вольтер. «Божественна комедія». «Джерело: збірник казок і притч». Арістотель. Декарт. Дідро. І так далі, упереміш і без системи, чотири щільно заставлені полиці.

Денис покрутив у руках томик Сартра й поставив на місце. Висунув нижню шухляду — вона була наповнена коробками настільних ігор: шахи, нарди, ґо. Ще якісь геть екзотичні, прадавні ігри, реконструйовані за археологічними знахідками: манкала, королівська гра Ур, сенет, мехен, «Чотири кулі», «Собаки й шакали»…

З певним побоюванням подивився на шафу для одягу. Судячи з вмісту бібліотеки — що там? Костюми з краватками чи гамівні сорочки? Денис рвучко відчинив дверцята…

Акуратно складений і розвішений одяг — новий, з етикетками. Джинси, футболки, светри; на полиці — туфлі й

1 ... 5 6 7 ... 76
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Промінь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Промінь"