Читати книгу - "Діаболік"

Вона прокрутила пальцями в щілині на стіні і підлога від’їхала вбік, відкривши прихований відсік.

Потім вона вмостилася в кріслі Сенатора і почала обмахуватися рукою, поки я складала у відсік купи розбитих фрагментів, що нагадували комп’ютерні уламки і чіпи з даними. Сенатор пропадав тут цілими днями, відновлюючи все, що міг врятувати, завантажуючи інформацію в особисту базу даних. Він жадібно вивчав матеріали і часто обговорював їх зміст із Сайдонією. Наукові теорії, технологічні креслення, які були богохульством, наругою над Живим Космосом.

Я сховала персональний комп’ютер Сенатора разом зі сміттям. Мати-Засновниця знову підійшла до стіни й прокрутила пальцем у потаємному закутку. Підлога закрилася. Я перетягнула туди стіл Сенатора, щоб прикрити потаємний відсік.

Випроставшись, побачила, що Мати-Засновниця пильно дивиться на мене.

— Ти б убила мене, там у коридорі.

Її очі блищали, вона очікувала, що я заперечуватиму.

Я не стала цього робити.

— Ви знаєте, що я таке, Пані.

— О, так, знаю, — вона скривила губи. — Монстр. Я знаю, що відбувається за твоїми холодними, бездушними очима. Саме тому Діаболіків заборонили: вони захищають одну людину і становлять загрозу для всіх інших. Не забувай, що я потрібна Сайдонії. Я її мати!

— А ви не забувайте, що я її Діаболік. Я потрібна їй більше.

— Ти не уявляєш, що матір значить для дитини.

Ні, я не уявляла. У мене її ніколи не було. Єдине, що мені було відомо — це те, що зі мною Сайдонія — у більшій безпеці, ніж із будь-ким іншим у цьому Всесвіті. Навіть із її власними батьками.

Мати-Засновниця гірко розсміялася.

— Який сенс дискутувати з тобою? Ти розумієш, що таке сім’я не більше, ніж собака розуміється в поезії. Важливо одне — у нас із тобою є спільний клопіт. Сайдонія добродушна і наївна. За межами цієї фортеці, на просторах Імперії... можливо, саме така істота, як ти, стане інструментом, що знадобиться моїй дочці для виживання. Але ти ніколи — ніколи — не розкажеш про те, що ми сьогодні зробили.

— Ніколи.

— І якщо хто-небудь запідозрить, що ми не стратили нашого Діаболіка, ти владнаєш проблему.

Від самої думки про це всередині спалахнув спопеляючий гнів самозахисту.

— Без вагань.

— Навіть, якщо заради усунення проблеми, — її погляд був проникливим і пильним, — доведеться розпочати із себе.

Я не відповіла. Звичайно, я ладна померти заради Сайдонії. Вона була моїм Всесвітом. Я не любила нічого, окрім неї, і не дорожила нічим, окрім її життя. Без неї в мене не було сенсу жити.

Смерть — це милосердя порівняно з існуванням без мого дорогоцінного скарбу.

УВЕЧЕРІ ТОГО ДНЯ всі домочадці — люди і Служниці — зібралися в Геліосфері під прозорим куполом, розміщеним на верхніх ярусах орбітальної фортеці. Скільки Мати-Засновниця не благала Сенатора, він ніколи не відвідував служби, окрім тих випадків, коли в них були гості. Сьогодні Сенатор з’явився для проформи, навіть не приховуючи від Інквізитора своєї самовдоволеної посмішки.

Урешті-решт, Інквізитор щойно провів ретельну інспекцію фортеці і не знайшов нічого вартого уваги Імператора. Розумна людина не стала б зловтішатися, але Сенатор був дурнем.

На час служби Мати-Засновниця всадовила Інквізитора на почесне місце позаду сім’ї. У цілковитій тиші всі спостерігали, як над схилами планети сходить зірка. Прозорі, як кришталь, вікна заломлювали промені світла, розсіюючи і направляючи їх у задані точки — туди, де в приміщенні стояли дзеркала. На якусь мить усі промені зійшлися в одній точці — церемоніальній чаші в центрі кімнати. Проміння запалило олію всередині посудини. Усі зосередили свої погляди на палаючій чаші. А коли зірка рушила далі, ідеальний кут падіння променів змістився, і все навколо освітило яскраве сяйво вогнів. Почалося благословення.

— І тоді, за допомогою нашої новонародженої зірки, ім’я якій Геліос, — мовив вікарій, піднімаючи палаючу чашу, — Живий Космос вирішив запалити іскру життя на планеті Земля і породив наших вельмишановних предків. Це відбулося в ту далеку епоху, коли зірки були лише віддаленими точками посеред безмежної пітьмі. У ті дні люди жили в невігластві й усе життя присвячували поклонінню уявним божествам, яких вони створили за своєю подобою, бо були не спроможні пізнати істинну божественність Всесвіту.

Я обвела поглядом кімнату, зауваживши напружену настороженість на обличчі Матері-Засновниці і погано приховану зневагу на обличчі Сенатора. Тоді я поглянула на Інквізитора, який свердлив очима спину Сенатора, потім — на Донію, чиї широкі карі очі були прикуті до чаші, поки вікарій виголошував історію генезису людей. Сайдонія завжди надміру захоплювалася розповідями про походження людства із сонячної системи, про сонце і про Геліос, який годував перших людських істот.

Вона була набожною. Тільки-но мене придбали, Донія намагалася й мене навернути у віру Геліоніки: приводила на службу і просила вікарія благословити світлом зірок свого Діаболіка. Я ще не в повній мірі осягнула ідею Живого Космосу і душі, але сподівалася, що мені дарується благословення, бо Сайдонія бажала цього для мене.

Вікарій відмовився це робити. Він заявив Донії, що в