Читати книгу - "Вогняна зима"

Удалося Сірому навіть побути секунд двадцять телезіркою. Мамка потім раділа за нього три дні, бо всі сусіди бачили дитину в новинах. Значить, вийшов не просто із зони — пішов у люди, інакше броварського хлопця по телевізору б не показали. Ще й підписали — Олег Сіренко, потерпілий. Справді, терпило — обурювався на камеру, як допомагав міліції наводити порядок, бо свідомий громадянин та завжди проти всяких незаконних дій. Це ж отой, хуліган із довгими патлами, пшикнув йому в лице з балончика. Потім, коли їх відпустили, потиснувши руки, і всі пішли пити пиво, пацани напівжартома нарікали: мілко плаваєш, Сірий. Міг би сказати — той патлатий підор кидався з ножем. Ментам же нема різниці, що підкидати таким, — балончика, ножа, пістолета чи гранату. Треба буде — знайдуть під ліжком вибуховий пристрій, скажуть — готувався підірвати пам’ятник Леніну біля Бесарабки, бо націоналіст, бандерівець і фашист. Ненавидить історію своєї країни та хоче помститися. Кому, за що — нема різниці. За вбивство їхнього Бандери, чого ж, таку справу менти цілком здатні розкрутити.

Але все ж таки сто доларів за вихід проти Звіра — гроші значно більші, ніж триста гривень за підбите око розумника, котрий називає себе громадським активістом.

Сірий щиро шкодував, що така лафа, як зараз — дістати в писок за сто баксів, випадає нечасто. Нагода опинитися на рингу взагалі випала раптово, і він уважав її усмішкою Фортуни. Збирався інший боєць, досвідченіший, трохи старший за віком. Та кілька днів тому, виїхавши з групою на акцію розганяти черговий підорський мітинг, здуру нарвався на кількох футбольних фанатів. Цим по барабану, з ким битися, з ментами чи спортсменами. Сірий, почувши про таке, довго матюкався. Не чесно, коли троє ганяють одного по дворах.

Нічого, тих ультрасів ніби вже випасають по Києву, є шанс поквитатися, і дуже кортіло поїхати з пацанами, аби почухати кулаки. Сірий сам любив футбол, тож уважав — справжні вболівальники не повинні підтримувати різних лохів, котрі порушують громадський порядок усякими бандерівськими гаслами й доводять, що його, Сірого, дід воював із фашистами дарма. Краще б узяв автомат і стріляв у радянських солдатів, нехай німецькі загарбники панують на нашій землі.

І все ж, якби товаришеві не зламали зап’ястя, він не порадив би старшому замість себе Сірого.

Тепер сто доларів у нього в кишені. Якщо, звісно, не буде дурним та вийде з бою вчасно й з мінімальними втратами. Щоправда, бакси все одно віддадуть, пообіцяли. Люди тут солідні, уміють тримати слово. Але дати себе скалічити сильніше, ніж це можливо у звичайній вуличній бійці, означає викинути на лікарню всі зароблені гроші.

Нема дурних.

За десять хвилин можна заробити стільки ж, скільки за три-чотири акції. Їх, на жаль, не щодня возять на акції. Пощастить — пару разів на тиждень. Сотня доларів із огляду на це виглядала солідним капіталом, який треба зберегти по максимуму.

Підтягнувши спортивки, Сірий кілька разів підстрибнув на рингу й теж закричав, наслідуючи манеру Звіра. Попри те, що перемагати не збирався, та й не мав такої змоги, усе одно хотілося бодай трошки запам’ятатися публіці. Глядачі, переважно — молоді, до сорока, солідно вдягнені чоловіки, підбадьорювали бійців закликами, пересипаними беззлобними матюками. Хтось свистів у два пальці. Серед них було кілька дівчат, схожих чи то на дешевих коханок, чи на дорогих, із претензіями, проституток. Ці верещали від захвату, дивлячись на могутнього Звіра, котрий грав на публіку м’язами та гарчав у відповідь, плескали в долоні, а дехто навіть перекрикував мужчин, волаючи:

— Убий його! Убий! Порви, красава, порви!

Нарешті рефері, у мішкуватому дорогому спортивному костюмі й білих «найках», дав сигнал.

Сірий набичив голову, виставив зігнуті в кулаках руки перед собою, зігнув ноги в колінах. Приготувався — і розпрямив, спружинивши, стрибнув убік, коли Звір із ревом понісся просто на нього по прямій.

Крутнувся на п’ятці.

Розвернувся, зробив кілька кроків.

Ударив.

Сірий пірнув під стрімкий кулак, відразу скочивши подалі, ближче до кутка рингу. Зиркнувши на розжарену публіку, заплющив очі, загорлав на всю силу легенів. А тоді зробив те, що задумав від самого початку.

Узявшись зігнутими пальцями за верхній край своєї футболки, з силою рвонув, намагаючись розтяти навпіл та відкинули клапті в різні боки.

Майже вийшло. Комір тріснув, тканину вдалося порвати до пупа. Далі не вийшло, знизу натяжка слабша. Довелося сіпнути ще раз, це забрало додаткову секунду.

Звірові цього вистачило, аби кинутися вперед та гарматним ударом умолотити Сірого в кут між канатами.

Падаючи, Сірий за інерцією тягнув у різні боки шматки футболки. Ефекту не вийшло, дрантя теліпалося на тілі клоччям, і лише досвід вуличних сутичок урятував від наступного удару — Звір збирався наступити згори ногою йому на голову. Не перестаючи кричати, Сірий покотився незграбним колобком, дивом вирвавшись із пастки. Коли зрадів, що обійшлося — заволав тепер уже не для куражу, а від сильного та різкого болю. Звір, скориставшись моментом, сильно копнув його носаком