Читати книгу - ""Панургове стадо""

люди, але вже не мавпи. Може, це ланка між пітекантропом і австралопітеком, якої бракує і яку так вперто шукають антропологи всього світу. Не знаю, не знаю!.. А втім, облишмо наукову термінологію, це не для вашого носа тютюн. П’єр не зміг зробити з мавпи розумку істоту, але вбити в ній все звірине — цього він блискуче домігся.

Батьянов пройшовся по кімнаті. Пфейфер витяг товстий портсигар і подав полковникові сигару. Поібачивши це, Гамількар узяв з вікна попільницю і поставив її на маленький курильний столик перед фабрикантом. Потім запалив сірник і підніс її обом, ввічливо схиливши голову з бездоганно розчесаним проділом.

— Ось дивіться, — показав полковник на оранга. — А добився я цього від Гамі дуже легко. Він знає, як поводитись з ключами, відмикає і замикає двері, вмикає і вимикає радіоприймач, коли стає темно — засвічує світло. Він вміє навіть рахувати. В обмін за три апельсини він дає три сірники, а за п’ять — п’ять. Але поки що оранг знає лічбу тільки до п’яти. А головне, він смирний, слухняний, у нього м’який характер. Тепер про інших чотирьох — про двох горил, шимпанзе і гібона. Невдовзі після уколу я наказав випустити мавп у вольєру, щоб не ослабли їхні м’язи. А потім мої асистенти показали їм, як спорудити примітивний курінь. Через півгодини мавпи почали будувати курені і незабаром забудували всю площу вольєри. А зараз вони працюють у готелі «Беренгарді». Мавпи виконують найрізноманітніші обов’язки: швейцарів, покоївок у номерах, відкупорюють пляшки і консервні банки спеціальними приладами, працюють вантажниками на складі, носильниками багажу і навіть не беруть на чай! Адміністрація не нахвалиться ними. Але вони позбавлені, звичайно, найменшої здатності до абстрактного мислення. Жодних логічних зв’язків, асоціацій, ідей. Хоча б революційних ідей! — нервово, неприємно засміявся Батьянов. — На ваших фабриках працюватимуть класичні раби. Наші предки! І як ще працюватимуть! Їм не треба платити за працю, вони не вступатимуть ні в які профспілки і не організовуватимуть страйків. Ловко, га! — гірко, приречено сміявся полковник.

Пфейфер схопився в радісному збудженні.

— О, якби це тільки було можливо! Це… це моя золота мрія! Війна і революція викликали чортзна-який струс. Страйки, забастовки — буденний побутовий факт в усіх галузях виробництва. У мене в Гамбурзі, наприклад, уже не спокійно! Ясно, справа в різкому більшовицькому вітрі.

— Але чи не досить розмов? — запитав Батьянов. — Перейдемо до діла!

— Перейдемо до діла, — погодився Пфейфер, витираючи хустинкою спітніле від збудження обличчя.

— Гамі, ввімкни мотор! — голос Батьянова пролунав різко і владно, як удар маленького гонга. Оранг одним стрибком опинився за ширмою і рвонув рубильник. Динамо завило.

— На місце! — крикнув знову полковник, і Гамі слухняно став біля конвеєра.

— Ми продемонструємо дослід із збиранням моєї економічної форсунки для пароплавних котлів. Увага, я починаю!

Батьянов зробив було крок до ширми, але, завагавшись, підійшов до Гамі і, напівобнявши, ласкаво смикнув його за вухо.

— Гамі, дружище, давай попрацюємо, і добре попрацюємо! Розумнику мій, це ж наш останній екзамен!

У голосі полковника злилися ніжність і суворість. Ласкаво ляснувши оранга по спині, Батьянов зник за ширмою.

— Починаю! — пролунав звідти його голос, і в ту ж мить конвеєр подав частини форсунки. — Ну, Гамі, шквар! Так, молодчина! Закінчуй! Раз, два, три! Правильно. Цей процес треба виконувати за три секунди. Тепер другий! Добре! Поклади на місце! Правильно! Ти працюєш цілком автоматично, що й треба було довести!

Гамількар справді працював чітко і впевнено, без найменших вагань і заминок, від старання посапуючи потворним носом, що переходив безпосередньо в губу.

— Зверніть увагу, — крикнув Батьянов, — що він уже проробив три різних виробничих процеси, тоді як у вас на фабриці антропоїди пророблятимуть кожен лише один процес! А це в тисячу разів простіше. Одного разу я і Абдул, змінюючи один одного, примусили Гамі пропрацювати вісім годин з годинною перервою на обід. Ось вам і восьмигодинний робочий день! І Гамі не намагався навіть одійти від конвеєра. Він втягується в роботу, його злить і дивує, що частини, які він тільки-но згвинтив, одразу ж повертаються до нього в своєму попередньому вигляді. І він працює з ще більшим завзяттям, бажаючи вийти переможцем, — нарешті таки згвинтити їх. Ось саме на цій тваринній упертості і тримається вся моя система.

— Ви геній, Батьянов! — не втерпівши, захоплено промовив Пфейфер. — Я певен, що тільки ваша геніальна голова змогла розв’язати цю світову проблему. Ви людина «з золотим мозком» із рейнських казок!

— Боюсь, що моя геніальна голова скоро закінчить своє існування, — долинув з-за ширми голос Батьянова, — і мій «золотий» казковий мозок перетвориться в кусок гнилого, смердючого холодцю.

— Ну, ну, навіщо так сумно? — бадьоро крикнув Пфейфер, підходячи до оранга. — Ні, ви тільки гляньте, як працює цей хлопчина. Красота! Ах, ти, дорогий мій синочок, — розчулився Товстий Фрідріх і, розніжившись, погладив оранга по голові.

Гамі раптом клацнув зубами і, не обертаючись назад, ухопив Пфейфера за ногу. Потім відразу ж, ніби нічого й не було, прибрав попередню позу, зігнувшись над конвеєром.

— Диявол довгорукий! — злісно вигукнув зляканий Пфейфер. — Виродок заморський!..

Гамі у відповідь на слова фабриканта різко повернувся і, не перериваючи роботи, гучно плюнув в його бік.

— Ловко! — розреготався за ширмою Батьянов. — Це вам за виродка заморського! Та подивіться уважніше, який же він виродок! У нього правильні риси, сміливий погляд, а темне волосся, що обрамляє його лице, надає йому томну блідість.