Читати книгу - "Кохання гетьмана Мазепи"

У 1704 році гетьман зробив свій вибір — його обраницею стала дочка генерального судді Василя Кочубея Мотря, якій на той час сповнилося років вісімнадцять-двадцять… Вікова різниця між ними була вражаючою. Однак ті, хто звинувачує Мазепу у блуді, не враховують одну суттєву деталь: гетьман домагався руки дівчини, яка відповідала йому взаємністю. Зрозуміти молоду Кочубеївну не важко: Іван Степанович для неї був, у першу чергу, уособленням мудрості, шанованою всіма людиною. Хрещений, який часто гостював у домі Кочубеїв, міг приворожити її і знанням мов, і власними віршами. Мова його листів до неї ніжна й зворушлива. «Щасливії мої письма, що в рученьках твоїх бувають, нежели мої бідніє очі, що тебе не оглядають», — писав він Мотрі.

Трагічно склалися взаємини юної Кочубеївни з гетьманом. Батьки дівчини, дізнавшись про намір І. Мазепи одружитись з їхньою дочкою, категорично відмовили йому.

Довідавшись про це, Мотря втекла у гетьманський палац. Мазепа, однак, змушений був відрядити її знову додому. У листі до коханої він пояснив свої дії так:

«Моє серденько! Зажурилемся, почувши од дівки таке слово, же В(аша) М(илість) за зле на мене маєш, іже В. М. при собі не задержалем, але одослал до дому. Уваж сама, що б з того виросло. Першая, що б твої родичі по всім світі розголосили: же взяв у нас дочку уночи гвалтом і держить у себе місто подложниці. Другая причина, же державши В. М. у себе, я бим не могл жадною мірою витримати, да і В. М. также: мусілибисьмо із собою жити так, як мал-женство каже, а потом прийшло би неблагословеніє од Церкви і клятва, жеби нам з собою не жити. Гді ж би я на тот час поділ. І мні б же чрез В. М. жаль, щоб єсь на потом на мене не плакала».

Та, незважаючи на шляхетність закоханого, однаково Кочубеї наробили у гетьманській столиці «гвалту». Любов Федорівна, мати Мотрі, звинувачувала гетьмана в тому, що він «знасиловал блудом» її дочку. Ці запальні емоційні висловлювання як достовірний факт стали використовувати супроти гетьмана чимало істориків. Так, П. Кропива у своїй розвідці зазначає, що І. Мазепа збезчестив дівчину, позбавивши її цноти. Насправді нічого подібного і ганебного не трапилося. Дочку Кочубеїв на прохання Мазепи повернув батькам російський полковник Григорій Анненков. Гетьман був високоморальною людиною, він не міг піти проти Бога і звичаїв. Як видно з його листів, плани для законного поєднання він передбачав. В одному з літописів ідеться про те, що Мазепа просив у «малороссийских архиереев и от греческих патриархов разрішення на брак». Але до цього не дійшло, оскільки, передусім, він не отримав батьківської згоди.

Мотря від того була у розпачі. З доносу В. Кочубея на І. Мазепу видно, що почуття гетьмана до його дочки він трактує як «чародіяние», від якого вона «возбіситися и бігати, на отца и матерь плевати». Кочубеївна вперше покохала, і спротив батьків, перешкоди у здійсненні бажаного лише загострили її почуття. Під час втечі з дому до І. Мазепи вона у гетьманських покоях поклялася йому: «Нехай Бог неправдивого карає, а я, хоч любиш, хоч не любиш мене, до смерті тебе, подлуг слова свого, любити і сердечне кохати не перестану, на злость моїм ворогам».

Сердечні поривання дівчини жорстоко гасила мати. Мотрю вдома не тільки соромили, а й навіть «катували». Про ці знущання дізнався Мазепа. «Знав би я, як над ворогами помститися, тільки ти мені руки зв’язала», — зазначає він в одному з листів.

Його палке кохання у 65-річному віці («еще нікого на світі не любив так») до 18–20 річної дівчини можна зрозуміти як потребу самотньої пристрасної поетичної душі, що й у літах не зашкарубла, по-молодечому нуртувала. І. Мазепа немов зробив виклик світові, власній старості, і його почуття знайшло відлуння у юній душі.

Водночас Кочубеями гетьманові намагання поєднати законним чином долю з Мотрею сприймалися осудно, як несерйозний легковажний крок старої впливової людини, до того ж, багаторічного друга їхньої сім’ї.

В. Кочубей, пишучи листа до гетьмана, зазначає, що не хотів би, «быти в таких реестрі, котории для якого своего пожитку дочки свои вдаючи ку волі людской», тобто заради власної користі жертвувати добрим ім’ям дитини. На це Мазепа, відповідаючи йому, дорікає метафорично: «Утекала Святая Великомучениця Варвара пред отцем своим, Диоскором, не в дом Гетманский, але в подлійшое містце, межи овчарі, в розсілини каменния, страха ради смертнаго» (мовляв, Кочубеєві, як батькові, нічого було соромитися і тривожитися, бо його дитина пішла до гетьмана, а не кудись).

В. Кочубей до свого доносу додає листи гетьмана до Мотрі, а також власне звинувачення у тому, що І. Мазепа обіцяв дочці 10 000 червоних золотих, аби лише вийшла до нього.

Остання карколомна сума — явна фантазія. Слід зауважити, що листи до Мотрі генеральний суддя використовує як компромат проти гетьмана, у такий спосіб прагне довести, що І. Мазепа зневажає християнську мораль, а тому його слово й обіцянки нічого не варті.

Є кілька версій щодо подальшої долі обраниці гетьмана. Перекази про її самітництво у хаті на полтавському хуторі Іскри, самогубство (втопилась у батуринському ставку), божевілля або перебування черницею у Пушкарівському монастирі поблизу Полтави здебільшого літературного, народно-міфологічного походження.

П. Кропива вважає, що Мотря у 1707 році вийшла заміж за генерального суддю Чуйкевича, письменник Б. Лепкий — за Івана Чуйкевича. Насправді ж генеральний суддя6 Василь Чуйкевич у 1707 році одружив свого сина Семена Чуйкевича з однією з дочок Кочубеїв. У «Родоводі дворян Чуйкевичів» зазначається, що це була Мотря, хрещениця Мазепи. О. Лазаревський піддав сумніву це твердження. Спробуймо детальніше з’ясувати згадане.