Читати книгу - "Таємниця затоки Здохлого кита, Володимир Наумович Міхановський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли Варвар з’явився на виклик, начальник бюро коротко переказав йому зміст записів, зроблених на бляшці.
– Як бачите, – на закінчення сказав він, – ви недарма прилаштували цю штуковину до піджака того суб’єкта. Гадаю, його треба взяти. До нього тягнуться всі ниточки.
– Але зробити це варто якнайделікатніше.
– Для цього, Джоні, я й викликав вас, – довірливо сказав шеф. – Успіх операції дасть нам… Ну, ви самі розумієте. На карту поставлено все… Одне слово, кого ви візьмете з собою?
Джон подумав.
– Флетчера, – нарешті сказав він.
– Що ж, не заперечую. Витрати хай вас не бентежать…
ОпераціяЖуль з’явився в Уестерні недавно, десь рік тому. Правлінню компанії зразу ж припала до душі його надзвичайна здатність влаштовувати різні темні справи.
Вершити їх Жулеві допомагали невичерпна винахідливість, жорстокість, певна обізнаність у техніці й ціла вервечка інших якостей, котрі навряд чи можна вважати за позитивні.
Вершиною Жулевої діяльності була, звичайно, афера з «Добрими вовками». Мабуть, тільки його диявольська уява могла породити такий план.
Коли Жуль виклав свою ідею президентові, той захоплено поплескав його по плечі й вигукнув:
– Ну й голова! Либонь, давно за нею зашморг скучив. З таким обдаруванням, Жуль, ви можете стати одним із найповажніших бізнесменів. Якщо, звісне діло, по дорозі вам не доведеться присісти на електричний стілець… Що вам треба, аби успішно здійснити свій задум?
– Гроші.
– Це ви одержите. Щодо винагороди ми теж домовились.
– І після цього я буду вільний?
– Як вітер.
– Я пристаю на вашу умову.
– Отже, – сказав президент компанії, – ви негайно вилітаєте на південь, до того, як його?…
– Майкла Кардінга, – підказав Жуль.
– Так, так. А без нього й справді не обійтися?
– Він єдиний, хто може в даному випадку стати нам у пригоді, – сказав Жуль.
І це була правда.
Молодий маловідомий учений, дещо дивакуватий, непокірний (його й начальство за це недолюблювало), спромігся за досить короткий час свого перебування в Уестерні створити феноменальний апарат трансформації біострумів, який і було використано під час матчу «Добрих вовків» і «Бородатих хлопчиків»…
Після того, як Майкл Кардінг зробив своє діло, в Уестерні стали вважати його зайвим. Це не значить, що Кардінга не можна було експлуатувати далі. Навпаки – роботи йому знайшлось би чимало. Але річ у тім, що останнім часом Майкл дозволив собі кілька зухвалих випадів проти можновладної верхівки компанії. Про це запопадливо доповіли правлінню численні інформатори, штатні й добровільні. Керівні боси знали, що в даному випадку заткнути рота чеком не вдасться, і кінець кінцем, аби не ризикувати, поклали прибрати Кардінга.
Цю делікатну операцію доручили Жулеві, й він виконав її бездоганно. За день до смерті підпоєний Кардінг жартома навіть заповіт написав…
І ось тепер Жуль летить на захід, аби виконати ще одне делікатне доручення. Крізь ілюмінатор літака видно далеку землю… Господи, як він не хотів братися за це діло. Але вибору не лишалося, й так за кілька останніх днів він мало не наклав головою. Ну та після цього він уже зав’яже…
Коли літак приземлився і Жуль з невеличким саквояжем зійшов на бетоновану доріжку аеродрому, до нього, відтіснивши всіх своїх конкурентів, підскочив таксист. Він підхопив Жулеву ношу й догідливо сказав:
– Мій вертоліт до ваших послуг, містер.
Жуль сів у зручне крісло, назвав потрібну йому адресу, і сріблястий метелик здійнявся в небо.
Дорогою Жуль відчув, що його нездоланно хилить на сон. Він хотів був щось сказати пілотові, та голова безсило впала йому на груди, і Жуль сповз із сидіння на м’який пластик підлоги…
– Приймай гостя, Флете, – сказав довготелесий пілот. Він ухопив за комір свого непритомного пасажира і потяг до люка.
– Обережно, бо виведеш його з ладу достроково, – посміхнувся чоловік, що стояв на землі, коло викинутого з вертольота трапу.
Завіса піднімаєтьсяНачальник бюро розшуку був вельми задоволений. І, слід сказати, не без підстав.
Допит Жуля, проведений під випромінювачем, здатним паралізовувати волю, дав такі цікаві наслідки, що охороняти будинок, де велося розслідування, було виділено додаткові пікети детективів. Хтозна-як, але «Уестерн компані» дізналася, до чиїх рук попав Жуль, і підозрілі особи вешталися довкола бюро розшуку, як собаки біля різні.
Шеф кілька разів діставав через пошту й відеофон спокусливі пропозиції з боку ворожої компанії, але лишився непідкупним: не міг же він зрадити тих, хто платив йому незрівнянно більше.
На Флетчера, котрий уперше спостерігав допит під випромінювачем, ця картина справила гнітюче враження. Довго по тому стояла в нього перед очима кругла кімната, затоплена густо-фіалковим світлом, сірі, як у мерців, обличчя його колег і напівроздягнений Жуль у глибокій прострації. Кінцівки і груди йому було оперезано чорними провідниками, що тяглися до апарата, мов змії. На виголену маківку падав з випромінювача вузенький сніп променів. Жуль відповідав на поставлені запитання невиразно, млявим глухим голосом. Але робот-дешифрувальник одразу ж «перекладав» усе на звичайну мову, правда, зовсім без емоцій.
Протягом перших же годин допиту з’ясувалося он що. Перед Майклом Кардінгом і його натхненником Жулем стояло завдання – будь-якою ціною послабити команду «Добрих вовків». Підписавши вигідний контракт, Кардінг самовіддано взявся за діло і невдовзі знайшов досить мудрий варіант конструктивного розв’язання Жулевої ідеї. До речі, ідея ця полягала в тому, аби сконструювати прилад, що міг би на відстані впливати на нервову систему гравців. З цією метою знадобилися записи біострумів головного мозку всіх одинадцяти «Добрих вовків». За велику винагороду потрібні виміри зробив протягом кількох ночей лікар команди. Він і не підозрював, що за цим криється. А втім, це його мало цікавило. Лікареві сказали, що записи біострумів потрібні науці, і за роботу непогано заплатили.
Коли прилад Майкла Кардінга було викінчено, його розмістили в невеличкому двоповерховому флігелі на одному з численних монтажних майданчиків «Уестерн компані». Лишалося зробити апарат портативним. Але це вже була, як кажуть, суто технічна проблема. На допомогу стали штучні білкові клітини, зугарні записувати інформацію, мікроелементи та інший арсенал наукових засобів.
Кінець кінцем апарат вліз у пласку спортивну валізку. В ньому був біорефрактор, що випромінював енергію потрібної частоти, та інформація про біоструми кожного із гравців команди «Добрі вовки». Важливу роль відігравала інкрустована сріблом палиця з круглою головкою. Кожен завиток інкрустації відповідав певному гравцеві команди. Інакше кажучи, футболістів опрацьовували індивідуально. Досить було натиснути, скажімо, на срібне гроно винограду – і центра нападу «вовків» пронизував сніп біоструменів. Футболіст ставав вайлуватий, самохіть
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця затоки Здохлого кита, Володимир Наумович Міхановський», після закриття браузера.