Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
(Крутиться наокола, неначе що шукає.)
А так!..
(Голубить збанок до себе.)
Збаночку мій!.. Мій ти збаночку!..
(П’є лакомо.)
Се - охолода се! А Сої треба!..
Бо ті мари́ прокляті, що в одно
У мене душі правя... Сої треба!..
(П’є.)
А вже ніхто так, як старий той Дзвінка,
Се чваниться мені! Пріч, кажу ти!
Що? Я!? Се твоя жінка, а не я!
Ти ж, предці, ю купив у мене! Нє?
Ге, Чоро! Відьмо, де ти!?
Чора
Та ж я тут!
Соя
Тут? Добре, добре, доню! А де ж він -
Хороший твій стрілець?
Чора
Мій Лесь? О, щоб
Тобі віддячитись!..
Соя
Мені? Та за що?
Ти ж, предці, заплатила ми за тайну!
Та й Дзвінка заплатила - золотом!
Ой, то ж тото леліло!.. Але ж бо
І варт го було! Що твій волосочок
Перепалить - уже й по нему: фіть!..
Чора здригається.
Яке страшне тут, доню? Чей же не
Отрій? Ти, чмуте, ти! Отрій є вірний!
Нас не заводить так, як гуцули́ ті!
А як тобі для тво́єго стрільця
Зваро́чку треба буде...
Чора
Що плетеш?
Олексик мене любить!
Соя
Доню, доню!
Він і мене любив!..
Чора
Хто? Мій Лесько!?
Соя
І справді, що на него саманав!
Але они усі собі подібні -
Усі-усі! Як гу́цульська люба́!
(П’є.)
Чора
Та гуцульська
Люба? Яка ж она?
Соя
Ще будеш знати!
Ще будеш знати, доню! Але будь
Здорова! Бо з отсего зіллячка
Зваро́к варити мушу - нині ще!
Дзвіно́к жиє чимало!..
(Обертаєсь до відходу, але, уздрівши ватрак, зупиняєсь, переполошена.)
Га! Се що!?
Чора
А ти ж не знаєш? Батьків се ватрак,
Де день і ніч огонь горить великий,
Бо так єму до знахарського діла
Потрібно.
Соя
Що за жар, за половінь!..
Як тої пре-пре-прежасної ночі,
Коли го в піч метали!..
Чора
Як? Кого?
Кого у піч метали?
Соя
Як ти брешеш!
Хто міг єго отсе у піч метати?
Він сам у него скочив!..
Чора
Але хто?
Соя
Дурнасо ти! То ти не виділа!?
Як лев, собі стоїть! А в тій минуті,
Коли го посіпаки хочуть брати,
Він вириває свій турецький ніж
З-за череса собі - і го садить
Устеклому се графові у серце
Аж по самі черена!
Чора
Ізіс! Ніж!?
Соя
Аж по самі черена, кажу ти!
Той ніж відтак понесли до графині -
Єго любаски се - іще гарячий
Від тирби єї мужа...
Чора
До якої
Графині се?
Соя
Усе, усе забула!.
(П’є.)
Але нічо тото! Ще і для Сої
Десь зіллячко росте!.. Ти ж не забудь
Питатися про хрест! Все треба в світі!
І, як та Соя,
З кождіського цвітку́ зварок варити вміти!..
(Пріч.)
ЧЕТВЕРТА СЦЕНА
Чора сама. Зараз відтак Морган.
Чора
Нещасна ти!.. Та що она казала?
Аби про хрест у батька запитати?
Я се давно хотіла, та усе
Не сміла. Але де ж він нині так
Бариться? Га! іде вже...
Морган
(ще за подрев)
Де ти, доню?
Чора
(біжить до него)
Я тут! Поволі лиш - я поведу вас...
Сліпий Морган: великий золотий хрест на ланцюжку у лівій, а знахарський бичик у правій руці. Чора проводить єго до скрині направо, світить каганці; сідає коло скрині наліво, де зачинає прибиратись і строїтись.
Морган
Чи пізно вже?
Чора
Вже по опівночі.
Морган
То на годинку задрімаю. Скоро ж
Ти світову уздриш - то мя збуди,
Бо ввесь мій труд за двадцять рік й оден
Пропав би.
Чора
Батечку?..
Морган
Питайся!
Чора
Що
Отсе за хрест, що ви, як кажете,
Вже років двадцять а оден над ним
Працюєте в одно, в одно у книгах
Старих тих смотрите - так, що над ними
І вид ваш пострадали? Що се діло
Є знахарське - то я й сама уже
Покмітила. Але велике мусить
І важне буть оно, бо муж, як ви,
Над ним не розпадавсь би так?..
Морган
О доню!
У моєму віку дні не на те,
Аби у іграшках марних терять їх!
Велике-превелике моє діло!
Ще три дні лиш - а я владикою
Всіх духів! Ще лиш три дні - а я цар
Над усіма царями: крушу скіптри
І роздаю корони! Ще лиш три дні -
А моя добра Чора ме сіять
У славі своїх пра́отець: в короні
Тих давніх фараонів!
Чора
Фараони ж
Нам праотці були? Яким же ж ділом
Узялись ми в сих горах, в сих чужих?
Морган
О, не питай мя, доню! Як пісок
Сахари, що самум той ним мете,
Отак і доля розмела наш нарід
По світі, і нам більше не осталось -
З корони, царства, слави не осталось,-
Як книга ся одна. Але й за ню
Богам да буде честь! Бо в книзі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довбуш, Федькович Юрій», після закриття браузера.