Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Найшов хреста отсего тайну я
Записану. І три ще дні, о доню,-
А той старий Єгипет світлим своїм
Вітає нас вінцем!
Чора
Нам добре й тут!..
Морган
Бо молодий той гу́цульський стрілець так
До серця ти пристав? О доню, доню!
Давно вже я тобі сказать хотів,
Заборонить хотів, єсли б тобі я
Заборонить лиш міг що та не знав,
Що боронить любі́ - то все одно,
Що у огонь оливи сипать!..
Чора
Батьку!
Морган
Бо гуцул - щирий, добрий; в него двері
Не за́перті ніколи чужинце́ві;
Він ділить з бідним свій остатній кусень
І груди свої накладає за
Покривдженим. Але єго люба́ -
То поломінь соломи, що, як буйно
Палахла - так без сліду і загасла!
Хіба ж та мая рожа не прекрасна?
А може, ж того мотиля она
Прибить до свої несповітої
Краси хоть на годинку? На минутку?
Се гу́цульська люба́! О доню, доню!
Озьми собі лиш ту нещасну Сою
За примір!..
Чора
Нашу Сою? Що се з нев?
Морган
Ти знаєш ю, дитино, але як
Тепер ти знаєш ю: отрійницю,
П’яницю. Тим она давно не була,
А була молода, і добра, і
Хороша,- як би й ти,- і много наших
Найліпших парубків старалося
О ню. Але она усіх від себе
З погордов і з поругов відвертала,
Бо гу́цульський легінь оден найславний
Сподобав був ся їй, а вна єму.
Коби ж ю був любив хоть... але нє!
Бо, звівши ю з розуму, понехав
І сам любив княгиню гуцульську...
Чора
Чи лиш не матір тої, що тепер
У горах літує?.. Але що далі?
Морган
Та що ж би далі було, моя доню?
Прийшло, як мусило в конець прийти:
Княгині чоловік, прегордий граф оден,
Довідався - велів зухвалого
Легіника спіймати і живцем
Спалити...
Чора
Ізідо! А Соя що?
Морган
Що видиш... Доню, доню! Стережися
Тих гуцулів! О, стережися, доню!..
О доню,- стережись їх як огню!..
Чора
То Соя...
Морган
Тихо будь! Мені здрімалось.
Най трохи припічну, бо сеї ночі
Одно велике діло ще мя жде:
Мій хрест се виручить з рук Ті́фона
Червоного - право́рога блага!
А се трудна є річ! Така трудна,
Що не оден ю мусив заплатити
Душев!!!
Чора
О божества!
Морган
Благай їх, доню!
Благай, благай їх, доню, о, благай!
Нехай тебе сокотя - а найпаче
Від гу́цульськой люби́!..
(Хилиться на скриню і усипає. Хрест виповзає му з рук і паде на землю.)
Чора
(подумавши)
Чи ж може бути!?
О Ізіс! О Озіріс!.. Але нє!
Що батько мій та може знати о
Любі́? Се ж ні книжки, ні гірогліфи!
Але єсли - єсли він правду се
Мені казав? Єсли би гуцул не
Умів, не міг любити так, як се
Люб’яще наше серце розуміє?
Єсли любов у того гу́цула -
Лиш іграшка пуста? сваволя лиш?
О, змилуйтесь, боги! Бо я би мусила
Загинути, як іскорка та бідна,
Що вна - сама з огню - лиш при огневі
Одному жити може або гине!..
І хто ж би сему винен, як не я
Сама, що у любовній ме́дості
Ніколи о любу́ го не питала,
Бо думала, що отака люба́,
Котра ще вперед мусить ся питати,
І присягатись, і божитися,-
На того брехача похожа, що
В усіх людей вже віру потеряв.
Але най так се буде: нині я
У него запитаюсь! А єсли
Він свою Чору вже не любить, то
Від Чори й на́ріку він не почує!..
Тут ріки і широкі, і глибокі,
Тож вистачать на холодну́ могилу
Для бідної циганки!.. Але як
Мене він любить?.. О, тогді, тогді -
Що в мене діадеми, що корони?
Що всі престоли славних фараонів?
Що сонечко? Що світа світ? Що рай?
Що рожі всі маєві, що сам май?
Сонні мари́!..
Люба́ - лиш то сокровище єдине,
Що за любу́ - любу́ дає у зміну!
Себе́ за се́бе! волечку за волю!
І рожев світ сей стелить доокола!..
(Надворі чути два набої.)
Се що? Мій Лесь!..
(Зодригаєсь.)
П’ЯТА СЦЕНА
Довбуш. Ті, що перше.
Довбуш
Ти зодригнулася?
З якої се причини?
Морган
(заспаний)
Доню!
Чора
Чую!
Морган
Іди та подивись: се Тіфон там
Іде!
Чора
Се мій Олекса!
Морган
Вийди, кажу!
Се Тіфон там іде!!
Чора
Які ж бо ви
Дивні!..
(Пріч.)
ШОСТА СЦЕНА
Ті, що лишилися.
Морган
Се так! Се Тіфон там іде,
Бо се єго є ніч!..
(Усипає.)
Довбуш
Ніч кари на
Сю душоловицю!
(Подумавши.)
А що се я -
Не также душоловець? Ще і з тих
Найгірших - як той злодій, що у баби
Жебрущої хліб з торби украде!
Бо що їй скажу? Як той смутчий хрест
У неї видурю? А мушу в неї
То витуманити, бо слово дав -
То моє слово честі, слово мужа,
Що більш значи́ть, як сто таких хрестів.
О, я би рув а рув -
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довбуш, Федькович Юрій», після закриття браузера.