Читати книгу - "Чорна рада, Куліш П."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ні, - каже, - на мене він не нарікатиме, а от коли б ви його не зневажили.
І достав мальовану тацю, сріблом ковану. А на таці було намальоване таке, що всяке б засміялось. Жидок дає запорожцеві напитись горілки з барильця. Запорожець так і припав до барила, а жид - одно од страху, а друге од скнарості - держить та й труситься. А зверху і підписано: «Не трусись, псяюхо: губи поб'єш!» От на таку-то тацю поставив Черевань п'ять кубків-ріпок да й почав наливати якусь настойку з того божка.
- Се, бгатці, - каже, - така в мене настойка, що мертвий устав би з домовини, якби випив добру чарку.
Да й обніс усіх; не минув і Василя Невольника, хоть той стояв собі оддалік, мов у монастирі служка перед ігуменом.
- Ну, бгате Михайле, - каже, повеселівши трохи од того трунку, Шрам, - загадаю ж я тобі про твого божка загадку: стоїть божок на трьох ніжках; король каже: «Потіха моя!», краля каже: «Погибель моя!».
- Ну, бгатику, - каже Черевань, - хоч убий, не второпаю. Дак як, як? Король на трьох ніжках, а краля каже: «Погибель моя»?
- Не король, а божок на трьох ніжках, як от і твій. Король каже: «Потіха моя!», краля каже: «Погибель моя!»
- А, пек же його матері, як мудро!.. Король каже: «Потіха моя!» Себто, бач, як чоловік уп'ється, то вже тоді кричить: «Я король!» А жінка: «Ох, погибель же моя! Де ж мені тепер дітися?»
- Якраз так! Тілько, братику, твоя жінка не злякалась би тебе, хоть би ти й королем ізробивсь?
- Іще не одгадав! - каже Черевань, - Ану ж, ти сам!
- Мені не диво, а от якби ти показав свою премудрість!
- Моя премудрість, бгатику, - сказав Черевань, - знає тілько налити та випити; а там собі мізкуйте, як хотя. На те ви попи, на те ви мужі совіта, на те ви народні голови.
- Не вадило б і не попам, - одвітує Шрам, - не вадило б і не мужам совіта знати, що король тут - тіло, а краля - так се душа. Тіло потішається, як чоловік зап'є, а душа погибає; от і все.
- Пгавда, бгатику, їй-богу пгавда! - сказав, дохитуючи головою, Черевань. - Вип'єм же ще по кубку!
Аж ось увійшла до гостей Череваниха, молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя, - замолоду була дуже хороша. Підійшла до Шрама під благословеніє. Він її поблагословив, да, як пані була гожа, і вони ж таки давні приятелі, то ще схотів і попросту з нею привітатись, да й каже:
- Позвольте з вами привітатись, добродійко?
А вона каже:
- Да як же зволите, добродію!
Да й поціловались любенько. Тогді Череваниха ще обнесла гостей. Черевань випив на радощах повний кубок, бризнув під стелю да й каже:
- Щоб наші діти отак вибрикували!
А Череваниха почала вести за чаркою розмову:
- Так отсе, - каже, - ви на прощу, панотче? Святе діло!.. От, моя дружино, - обернулась до чоловіка, - от як добрі люде роблять: аж із самої Паволочі їдуть молитись богу. А ми живемо ось під самим Києвом, да ще не були сю весну й одного разу у святих угодників. Аж сором! Да вже ж як собі хочеш, а в мене не дурно ридван наготовлений. Причеплюсь за пана Шрама, да куди він, туди й я.
- От божевільне жіноцтво! - каже Черевань. - Куди він, туди й я!.. А як же пан Шрам махне за Дніпро?
- То що ж? Я б не махнула? Доки сидіти нам у сьому воронячому гнізда? Ось уже которий раз переказує мій брат, щоб приїхала до його в гості! І чому б не поїхати?
- Да, їй-богу, Меласю, - каже Черевань, - я рад би душею, коли б мене хто взяв та й переніс до твого бгата, під Ніжень. Кажуть, і живе добре - таки зовсім по-панськи. Не дурно його козаки прозвали князем.
- Отсе буцім би за достаток його князем зовуть! - перебила Череваниха. - У його жінка - княгиня з Волині, ляшка. Як руйновали наші Волинь, так він собі вподобав якусь бідолашну княгиню; от і самого прозвали князем.
- Князь Гвинтовка![25] - зареготавши, каже Черевань. - То були Вишневецькії та Острозькії, а тепер пішли князі Гвинтовки... Знай наших! А добра, кажуть, людина з тії княгині. Поїхав би до Гвинтовки хоч зараз, коли б не далеко!
Гуторять, попиваючи, аж ось - двері рип! І - так, як сонце засіяло: увійшла в світлицю Леся.
- От моя й краля! - каже Черевань, беручи її за руку:
В світлоньку входить,
Як зоря сходить.
В світлоньку ввійшла,
Як зоря зійшла...
А що, бгате? Чи нічим же похвалитись на старість Череваневі?
Нічого не сказав Шрам, тілько дививсь на Лесю. А вона ж то стояла, підійшовши під благословеніє, хороша да прехороша! Іще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а на виду аж сіяє. На диво була в Череваня дочка, да й годі. Тим-то Петро, як побачив, то й умер, дармо що видав доволі світу!
- Ну лиш, доню, - каже Черевань, - піднеси нам по кубку, як там кажуть, із білих ручок.
Леся поблагословилась і піднесла. І що то вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті - усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить.
Випив старий Шрам із білих рук од Череванівни да й каже Череваневі:
- Ну, брате Михайле, тепер і я скажу, що є тобі чим на старість похвалитись. А Черевань тілько сміється.
- А що ж, приятелю? - каже Шрам далі. - Хоть би мені годилось би про одно вже помишляти, да, може, тепер година щаслива; щоб її нам не занедбати - чи не оддав би ти своєї Лесі за мого Петра? А Черевань йому:
- А чом же не оддав би, бгате? Нехай нашим ворогам буде тяжко! Хіба ти не Шрам, а я не Черевань?
- Так чого ж довго думати? Давай руку, свате!
Да й подали собі руки, да й обнялись, да й поціловались. Тоді за дітей, да й кажуть:
-
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна рада, Куліш П.», після закриття браузера.