BooksUkraine.com » Класика » Чорна рада, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорна рада, Куліш П."

147
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чорна рада" автора Куліш П.. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 56
Перейти на сторінку:
не ба­чиш ні­чого, уже тебе наче взя­то із сьо­го світу: так чого ж то­бі ве­р­татись­ до гріхів лю­дських? Уму­дрив господь твою слі­по­ту, то співай же добрим лю­дям, не прогнівляючи господа; так спі­вай, щоб чоловік на добре, а не на зле почувся!

- Бгатці! - сказав Черевань. - От я почувсь на добре. Хо­ді­мо лиш до хати. Там нам дадуть таких вареників, що всяке горе на душі одлигне. Годі вже вам гуторити про свої сму­т­ки. Я ра­­дуюсь, що господь послав мені таких гостей, а ви ті­ль­ко оха­єте та стогнете. Не засмучайте моєї гостини, забудьте свої гіркії думи хоч на сьогоднішній вечір.


Так говорячи, устав да й повів своїх гостей до хати. Шрам ішов за ним, хитаючи понуро головою. Василь Невольник го­ло­сно журився, на його гледючи. Божий чоло­вік ясен був на виду, мов душа його жила не на землі, а на небі.



ІIІ



Заглянув Черевань у пекарню:


- Е, - каже, - да се ж ти мені й жениха привіз, пане бгате! (А в пекарні давно вже сидів Петро Шраменко, розмовляю­чи з Череванихою і з її дочкою Лесею). Бач, як у їх весело, не так, як у нас! Щебечуть, наче горобці. Що то за милий вік мо­ло­де­ць­кий! Веди ж, Василю, гостей у світлицю, а я по­здо­ро­в­ка­юсь із молодим Шраменям.


Світлиця в Череваня була така ж, як і тепер буває в яко­го за­можного козака (що ще то за луччих часів дід або бать­ко збудовав). Сволок гарний, дубовий, штучно покарбований; і слова з святого письма вирізані; вирізано і хто світлицю збу­до­вав, і якого року. І лавки були хороші, ли­пові, із спи­н­ками, да ще й килимцями позастилані. І стіл, і божник із шитим ру­ш­ником округи, і все так було, як і тепер по до­б­рих людях ведеться. Одно тілько диво було в Череваня таке, що вже тепер ніде не зуздриш. Кругом стін полиці, а на тих полицях срібні, золоті й кришталеві кубки, коновки, пляшки, таці і вся­ка посудина, що то на війні поздобувано. Як палили ко­за­ки шляхетськії двори і княжецькії замки, то все те мішками ви­носили. Так-то бог тоді погодив коза­цт­ву, що тії ве­л­ь­мо­ж­нії каштеляни і старости пишнії, неска­за­но горді, що гукали на гайдуків, сидя із сими куб­ками да ко­нвами поза столами, пішли в неволю до Криму або по­лягли головою в полі, а їх кубки стоять у козака в світлиці. Іще ж по стінах висять і їх шаблі, пищалі під срі­блом, старосвітські сагайдаки татар­сь­кії, шитії золотом ронди, німецькі гаркебузи, сталеві соро­ч­ки, шапки-сисю­рки, що вкриє тебе залізною сіткою - і ніяка ша­бля не візь­ме. Отже ніщо тіє не оборонило ляхів і недо­ля­ш­ків: допекли коза­кам і поспільству до самого серця. То от те­пер і тії луки, і тії шаблі, і вся та зброя сіяє не в одного Че­ре­ваня в сві­т­ли­ці і веселить козацькі очі.


Тілько ж Петру, Шрамовому синові, здалось найкраще у пе­карні, хоч там не було ні шабель, ні сагайдаків, а тілько са­­мі квітки да запашнії зілля за образами й поза сволоком, а на столі лежав ясний да високий хліб. Так Леся ж усе скра­­шала собою так, що вже справді годилось би сказати: «У хаті в неї, як у віночку; хліб випечений, як сонце; сама си­дить, як кві­то­чка». І розговоривсь із нею Петро, як брат із сестрою. А сама Череваниха була пані ввічлива: знала, як до кого з реча­ми обернутись. Так моєму козакові луччої компанії було й не треба: тут би він і засів на весь вечір, дивлячись на чорні ді­воцькі брови да на щиті рукава.


Як ось і лізе Черевань, сопучи, через поріг. Уваливсь у ха­ту да, розставивши руки, до його:


- А, бгатику! - і почав ціловатись. - Ну, - каже, - бгате, не вниз ідеш, а вгору. То був козак над козаками, а тепер іще став кращий!.. Меласю! - обернувсь до жінки. - От нам зя­тьок! Лесю, от жених тобі під пару, так-так! Га-га-га! Бач, бгате, який я чоловік? Сам набиваюсь із своїм добром. Так не бере ж бо ніхто, та й годі! Ходімо, бгате, в світлицю; не­хай во­ни тут собі пораються. Жіноча річ коло печі, а нам, ко­за­кам, чарка та шабля.


Да, взявши Петра за руку, і потяг до світлиці. Обернувсь ко­зак, переступаючи через поріг, - і серце в його заграло: Ле­ся не спускала з його очей, а в тих очах сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не виловиш ніякими словами. Спо­­до­ба­всь, видимо, козак дівчині.


- Ось подивись, дідусю, - каже Черевань, привівши Петра до божого чоловіка, - чи той се Шраменко, що переплив Случ під кулями? Їй-богу, я й досі дивуюсь, що таке моло­де, та та­ке сміле! Пробравсь у лядський табір, убив хору­н­жого й ко­ро­гов його приніс до гетьмана. Що ж би тепер воно зроби­ло!


Божий чоловік положив Петрусеві на голову руку да й ка­же:


- Добрий козак; по батькові пішов. Одвага велика, а буде до­вговічний, і на війні щасливий: ні шабля, ні куля його не одо­ліє, - і вмре своєю смертю.


- Нехай лучче, - сказав батько, - поляже од шаблі і од ку­лі, аби за добре діло, за цілість України, що ось розідрали на­двоє.


- Ну, годі ж, годі вже про се! - каже Черевань. - Ось я вам дам краще діло до розмови.


І дістав із полички жбан, прехимерно з срібла вилитий і що то вже за приукрашений! Не жалували пани грошей для сво­єї пихи і потіхи. По боках бігли босоніж дівчата - ін­ша і в бу­бон б'є; а зверху сидів, мов живий, божок грече­сь­кий, Бахус. Тим-то Черевань і звав сей жбан божком.


- Шкода мені, дідусю, твоєї темноти, - каже кобзареві. - Ось на лиш полапай, яке тут диво. Се я в Польщі таке собі до­­ско­чив.


- Суєта суєтствій! - каже той, усміхнувшись.


- Ні, бгатику, не суєта! Ось як вип'ємо з божка по кухли­ку, то, може, не так заговориш.


- Із божка! - каже Шрам. - Так отсей чортик зоветься в те­бе божком?


- Нехай він буде й чортик, - одвітує Черевань, - тілько ка­жуть, що в старовину у греків... Був народ греки, так, при­мі­рно, як ми тепер козаки... Народ непобідимий, - от що!.. Так у тих-то греків сьому божку, кажуть, була велика ша­ноба.


- А в тебе вже не така?

1 ... 4 5 6 ... 56
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна рада, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна рада, Куліш П."