Читати книгу - "Битва, Ольга Кобилянська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Несміливо протікав між камінням у долині колишній розпусний потік. Маси обтятого галуззя, кори й трісок приглушували його веселе дзюрчання на довгий неозначений час. Орли й яструби покинули свої гнізда й наверталися лиш рідко сюди. Ледве що пролетіли раз або два в рік весняною порою сею, своєю колись, гордою батьківщиною.
І зозуля перестала тут кувати.
Дожидаючи надармо луни свого поклику, котра гналася давніше в поважних мовчазних лісах, мов навперейми з покликом, мовчала вона тепер завзято й неначе забувала тут свій звичай кувати...
Спустошені, запустілі, ограблені з всеї питомої краси й колишнього багатства,- гори остались немов на посміховище, і не могли спинити, щоб жарке сяйво сонця не випалювало немилосердно сеї оставшоїся флори, котра вимагала для свого існування самої найглибшої тіні. Полишені ледве понад землею виросші ялинки й сосонки, а не ушкоджені самим припадком, стояли смутні й опущені. Буря і сонячна спека переходили на відміну понад їх молодесенькими коронами, що не були ще надовго так насталені, щоб зносити всі зміни й удари врем'я.
Столітні оберігали їх досі своїми об'ємистими раменами від усього,- але відтепер? А коли б вони й опиралися всьому? Всьому жару сонця, що випивав так жадібно їх молоді соки, всім бурям, що бажали зломити їх корони, всій студені й усім прочим знадвірним погрозам,- так що ж тоді? Чи не простягнулася б теж і за ними, коли б стояли якраз у самій найгордішій красі, розкошуючи в пишноті, узнаючи над собою лиш небеса,- тота сама убійча рука?! Вони рішилися вмерти...
1895
1
- Руська Молдавиця - гуцульське село в Кімполунзькому повіті на південній Буковині.
2
- Шини- рейки.
3
- Сик - сичання.
4
- Вахлярувато - мов віяло
5
- Сокотити - берегти.
6
- Трачиння - тирса.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Битва, Ольга Кобилянська», після закриття браузера.