Читати книгу - "Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк"

Бояться самопалів, Волять татарської юки, Ніж козацької руки».

Мається на увазі, що поляки радше підуть до татарського полону, оскільки більше бояться козаків. Це відповідало дійсності. Деякі польські шляхтичі воліли опинитися в татарському полоні, сподіваючись, що їм вдасться звідти викупитися.

У наведених поетичних творах конфлікт між поляками й козаками зображується як конфлікт переважно етнічний. І тут і там говориться про кривди, які чинили козакам ляхи. Але говориться дуже загально. Взагалі у віршах про Потоцького маємо натяк, що козаки повстали, бо їм не заплатили гроші за службу. Цікаво, що на ту саму причину Хмельниччини вказує османський літопис «Історія Наїми»[27].

У зазначених творах відсутні антитатарські мотиви. Татари — союзники запорожців, їхні дії схвалюються. Основними ж ворогами козаків вважаються ляхи, а також жиди. Тут же бачимо спроби ідеалізувати козаків, показати їх як умілих воїнів, що здатні отримувати блискучі перемоги. Відповідно, маємо й ідеалізацію їхнього вождя — Богдана Хмельницького.

Проте таке трактування подій не було загальноприйнятим у той час. Є твори, які, ймовірно, вийшли із козацького середовища, але в них ці події подаються дещо інакше. До таких належить пісня про Берестецьку битву, яка має назву «Дума козацька о войні з козаками під Берестечком над Стиром-рікою року теразнійшого 1651-го, дня 28-го, і 29-го, і 30-го червця і потім дев’ятого і десятого липця»[28]. Із назви випливає, що твір з’явився в 1651 р. Принаймні опис битви, поданий у творі, дає підстави вважати, що автор був або свідком цієї події, або йому описали Берестецьку битву її свідки.

Починається пісня словами:

«Ой ріко Стиру, що Хмель о віру? Яке всьому миру, Де в Дніпр впадаєш, оповідаєш радощі з війни чи миру? Хан наступає, сам помагає козакам ляхів бити, Під Берестечком, малим містечком, мав оних кров пролити. На перевозі чи пак в дорозі короля погромити: Військом, гетьманом, королем-паном татарам заплатити. Хан згоду радить, та не провадить, козаки войну люблять. Ой Казимиру, вже тобі миру з козаками не буде».

Автор хоча симпатизує козакам, все ж намагається дотримуватися об’єктивності. Як про щось само собою зрозуміле, говорить про союз козаків і татар проти поляків, про те, що козаки з татарами за службу розплачуються ясиром. Козаків же зображує як рицарських людей, які люблять воювати.

А. Орльонов. «Битва під Берестечком»

Автор з повагою говорить про поляків, їхніх полководців. Розповідає про те, як їм вдалося побити татар. Подає свою версію відходу кримського хана. І, схоже, ця версія має під собою серйозні підстави.

У творі описується своєрідна драма, яка виникла під час битви. Її дійовими особами був кримський хан та Хмельницький. Спочатку ведеться мова, що татари зазнали серйозних втрат від польських військ:

«Що, небож-хане, не знає, як лях стане?.. Не утікає, от наступає к бунчуку ік ханському. «Ой не гледіти, треба ся бити — хан мурз напоминає, А лях не дбає, мурз забиває, в їх крові меч купає. Пав страх на хана, шле до гетьмана, як ніч наступила: «Щоб твоя рада, істинна зрада ніколи не снила, Я преч одходжу, да пак вигоджу за страту мою тобі, Що мі ся стало, кілько пропало мурз моїх! Тям же собі!»

Далі автор говорить, що Хмельницький все-таки упросив хана не покидати поля бою, пообіцявши йому велику здобич:

«В ноги падає, тисячі дає Хмельницький тут ханові, Щоб наступити і ляхів бити завтра велів військові. «Я сенатори Польськой Корони, і КОРОЛЯ дам тобі, Все то нестатки, усі достатки завтра їх візьмеш собі».

Хан, за словами автора, піддався на ці намовляння. Наступного дня він знову виставив свої загони на битву, але їх сильно потіснили поляки. Через це хан мусив утікати:

«Стрільці-янчари із діл пожари непрестанно світили. Втім од гетьмана з діл ляхи хана заразом одлучили, Затим ся стало, де мурз немало і татарів набили: Хан утікає і Кіш минає, наметів одбігає. Ляхи гонили, татарів били, хан ся не оглядає. Тут зась козаки, хоть же юнаки, ой, різко утікали, А ляхи ганяли і їх стинали, аж табір розривали...»

Автор змальовує відступ татар і оточення козацького війська. Пише, що «не одна б мати... козацькая завила», «Буде же тужа: не одна мужа жена не огляда».

У віршах немає ідеалізації Хмельницького. Судячи з контексту твору, в автора радше негативне ставлення до цього діяча. Він навіть описує один епізод, який аж ніяк не прикрашає козацького гетьмана:

«Зла на нас пішла: турського посла до Хмеля піймано, Шкатула Хмеля, а там до Хмеля пісм много в ній достано».