Читати книгу - "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Штадлер у результаті отриманих самотравм утратив можливість говорити. Найприкріше, що викликали його тоді як свідка. Хотіли поговорити. І слідчий був його родичем, дальнім. Щось він у Штадлера нетактовно запитав, видно, і той з обурення зробив такий трюк. А родича, між іншим, невдовзі посадили.
До Штадлера розум повернувся саме сорок першого року. Героїчне минуле прокинулося в ньому зі страшною силою, і він опинився в партизанському загоні Цегельника Янкеля. Там став кимось на кшталт рабина. Розповідали, молився методом мукання, але потім отримав ряд важких поранень і був відправлений на Велику землю лікуватися.
Після війни знову з’явився в Чернігові. Трішки знову того, але в цілому неушкоджений. До нього зверталась міліція — у випадках, коли треба було про щось дізнатися з єврейського середовища. Співробітником він не числився, але у допомозі не відмовляв. Йому ставили запитання, він на аркушику відповідав. Почерк у нього був негарний, косий. Я знаю, що євреї за своєю природою мусять писати справа наліво, а не зліва направо, як інші люди. Така у євреїв мова і взагалі грамота. Ось від переучування у нього почерк і не встоявся.
Я описав стариганя Штадлеру і встановив з його допомогою, що мається на увазі якийсь Зусель Табачник. Тимчасово мешкає у найманому кутку на Лісковиці. Під Троїцькою горою.
Треба спеціально зазначити, що під Троїцькою горою скупчено чимало єврейського населення. Вони там мешкали споконвіку, мені розповідали знаючі люди. Після війни їх не зменшилося, як сподівалися деякі, а тільки додалося. На місце вбитих приїхали з інших місць. У кого ніде нікого не вціліло.
Людина, всупереч розхожій думці, тримається не за місце, а за майно. Якщо немає майна — людина вільна. Хіба що родичі для опори. Але з часом така інстанція, як родичі, перестала мати значення. А у євреїв на той час це збереглося. От і їхали притулитися в кутку хоч би до сьомої води на киселі. Особливо з маленьких містечок навколо, а також із окремих сіл. Де за війни вони були як кістка в горлі, і майже всі знищені, які не виїхали в евакуацію і не на фронті. Але на фронті хто? Чоловіки. А жінки, діти, старі — ясна річ.
Товариш Сталін у відповідь іноземним журналістам на їх підступне запитання: «Чому євреїв не всіх евакуювали?» сказав: «Мої євреї всі виїхали».
Може, й так.
Правий був Ломоносов Михайло Васильович, російський геній: ніщо не зникає в природі. В одному місці убуває, в іншому прибуває. Ось і в Чернігові прибуло.
Зі мною служив у міліції один товариш. Можна сказати, друг. Нічого поганого про нього сказати не можу. І совість, і честь — усе на місці. Фронтовик. Єврей. Гутін Євсей. Корінний чернігівський. Усі в місті — знайомі й добре йому відомі.
Я вирішив порадитися з ним у невимушеній обстановці. Причому не в лоб, а за правилами, обхідними шляхами. Для чого купив пляшку горілки і заявився до нього додому найближчої суботи.
Візит мій був невчас. Дружина Євсея купала дітей, яких налічувалося троє. Від двох до майже восьми років. І що цікаво, всі хлопчики.
Євсей демобілізувався через поранення в момент, коли звільнили Україну і дозволили всім повертатися. Він і повернувся в рідний дім. Хатка у нього була така, що у війну ніхто на неї не зазіхнув. Тож заселився назад і зустрів свою дружину та її батька з евакуації. Євсеєвого батька, матір і трьох сестер, зрозуміло, розстріляли за обставинами воєнного часу.
До війни Євсей був одружений п’ять років. Дружина — Белка. Вони вважалися бездітними. Не виходило у дружини виношувати. А потім пішли діти.
І ось Белка їх купала.
Справа радісна, клопітка. Сімейна справа, звичайно. А я дітей тоді сильно любив, у першу чергу, через свою Ганночку-Ганнусю, донечку, і став допомагати Белці та Євсею. Підносив воду, гарячі відра знімав з плити. Плиту палили дровами, то я дров підрубав трохи.
Витирали дітей усі разом, щоб вони не застудилися на всяк випадок. Белка — найменшого, обережненько, а ми з Євсеєм по-солдатськи двох інших.
Усі хлопчики обрізані. Я спеціально помітив. Але по-доброму.
Пожартував:
— Чого ж ти їх, Євсею, всіх позначив! Ех ти, не кажучи, що комуніст, а як відповідальний за своїх синів, як ти міг їх обрізати, дати такий козир можливому ворогу розпізнати засланого розвідника?
Тут увійшов у хату батько Белки Довид Срулевич. Або Сергійович, як він сам себе називати не бажав, але Белка і Євсей його представляли саме так по-батькові.
Одного разу я натякнув Євсею, що йому, комуністу, не варто соромитися ніяких імен і тим паче по-батькові. Він за паспортом — Абрамович. А представляється Аркадійовичем. І тесть у нього — Срулевич. А він його на Сергійовича переробив. Негарно. Негідно звання людини, яка відрікається.
— Зараз вже не війна, нема чого ховатися. — Приблизно так я йому сказав.
Євсей з постійною своєю відкритою, але кривою посмішкою відповів:
— Я тільки через красу.
— Наплюй на красу. Ти ж не винен, що ваші імена для російської мови малопридатні. Вони, якщо чесно, ні для якої не придатні. То що, клички собі собачі набирати?
Євсей навіть перестав посміхатися:
— До чого тут клички, та ще й собачі? Я ж російське ім’я підставив.
Я схотів згорнути тему, бачу, зачепив за болюче:
— Я в тому сенсі, що для вас наші імена все одно що клички. То ви краще залишайте свої.
Звичайно, я висловив свою думку не дуже вдало. Але Євсей не образився, а, навпаки, став ближче до мене.
А зараз Євсей засміявся і кивнув у бік Довида:
— Ось хто позначив. Я стежив за кожним, щоб такого не сталося. І кожного Довид з-під носа крав. Хто саме різав Гришка і Вовку — не знаю. Довид не зізнається. А Йосипа — Зусель його поганий й різав. Йоську на честь товариша Сталіна назвали. І Довид чудово це знав. Я спеціально сказав йому, щоб не надумав молодшенького чіпати з єврейськими намірами. Ні, гад, і Йоську зіпсував. Без Белки не обійшлося. Вона цілком під його
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін», після закриття браузера.