Читати книгу - "Після кави, Абдул Рашид Махмуді"

Тут він зазнав невдачі, розповідаючи про Саламу. Хамед вирішив проігнорувати висунуті йому звинувачення і, скориставшись нагодою, що ненароком випала, продовжив розкручувати тему.

— Нехай вам Аллах допоможе. Хлопець іще не з’явився?

На це запитання так і не було відповіді, але коли співрозмовник дійшов у своїй розповіді до кукурудзяного поля, — його вразило сильне хвилювання й чоловік почав озиратися довкола.

— Я чую кроки звідти, — він показав праворуч, угледівши, що піднявся пил.

— Що ж, «ворог» прийшов. Ось він, ховається під пилюкою, ковзає, як змій. Хіба вчорашнього цькування йому замало? — Саїд плюнув на огидного диявола, поспіхом узув сандалі й подався геть. Він тікав та не слухав нарікань Хамеда.

— Зачекай, чоловіче. Будь терплячим! Аллах з терплячими! Диявол уже чатує!

Хамед завжди намагався перевершити його, але яка це безглузда ідея! Він провів кілька років в Ісламському інституті, тоді як Саїд навчався тринадцять років в аль-Азгарі. Тринадцять чи чотирнадцять років? Він не здобув вищу освіту, але був авторитетом у галузі юриспруденції для селян і мешканців сусідніх сіл, і завжди звертався до авторитетних книжок. Що ж міг їм запропонувати шейх Хамед? Він нічого не знав про юриспруденцію. Він не покликався на жоден із текстів імамів і говорив те, чого не розумів. Усе, що він міг запропонувати, це допомагати учням заучувати напам’ять Коран у своїй школі (хоча він і його дружина змушували учнів виконувати домашні справи, збирати дрова, підмітати та пасти козу). Він досконало читав Коран, розповідав історії та декламував вірші, які відволікали людей від релігійних справ. Через нього хлопці та молодь впадали в спокусу й ставали жертвою диявола. На сільській дорозі він вистежував дівчат, які прямували до води. Деякі з них ішли дорогою із закоченими догори манжетами. Він м’яко радив їм, щоб молодь не відкривала передпліччя, що це спокушає, але ніхто не слухався цих порад. І він кричав на дівчат, що йшли по воду, аби вони уникали цього, ходячи з відрами на головах. Проте у відповідь не було нічого, крім сміху та глузування. Що станеться з селом, старійшини якого заплющували очі на цю жахливу поведінку? А найгіршим з усіх молодиків у селі був його рідний син Салама. Він не брав до уваги поняття щодо цнотливого одягу. Іноді батько бачив Саламу біля каналу, на якому працював гвинтовий насос, одягненого у свою жилетку й мішкуваті штани, які відкривали його ноги від колін донизу. Він підіймався на пальму без довгого джильбаба, і штани були єдиним одягом, що прикривали його інтимні місця. Якби хтось підвів погляд і побачив це, стався б великий гріх. Хамед був у паніці з того часу, коли кілька днів поспіль уранці бачив, як його син поливає рослини. Салама стояв з голими грудьми, утопивши ноги в багнюку. Саме в той час повз проходили дівчата, щоб наповнити свої відра водою з каналу. Що б трапилося, якби вони піддалися спокусі? Хлопчик ніколи не слухав його порад. Мати розпестила його, і юнак знав, що вона завжди стане на його бік і захистить від будь-яких покарань батька. Потім здійнявся скандал, звістка про який розлетілася всюди. Жителі села радилися з шейхом Саїдом з релігійних питань, але майже не прислухалися до його порад. Дехто висміював його, якщо чоловік не міг згадати відповідь на запитання, і тоді йому доводилося заглядати в писання. Вони завжди поспішали вирішити свої проблеми, прагнучи отримати лаконічну відповідь, замість того, щоб слухати весь текст, коментарі та тлумачення на полях, згідно з фундаментальними вченнями, які шейх вивчав в аль-Азгарі. І вони не повірили, коли чоловік намагався попередити про «ворога». «Хто ворог, шейху Саїде?» — лукаво питали селяни та робили вигляд, що не знають, хто був ворогом, або ж що диявол являвся перед ними у двох подобах, оскільки він мешкав у колодязі мечеті та в купальні. Хоч у нього були довгі руки, він не міг увійти на подвір’я, де читалися молитви й де була кафедра. В іншій подобі він являвся Ібрагімом Абу Заїдом із села Салех, який освітлював село своїм смолоскипом, щоб побачити все, що відбувається, і наслати зло на обрану жертву. Мабуть, він і доклав рук до того, що сталося з Саламою. Шейх також розповів їм про те, що відчував, коли вночі виходив з мечеті, бачив смолоскипи, направлені на них, але вони тільки посміялися. Яка ж буде доля цього села, коли люди не звертають увагу на небезпеку, що на них чатує?

* * *

Закі йшов по головній дорозі, що тягнулася від мечеті до сільського путівця. Щодня він мав звичку робити гак ліворуч. Чоловік проходив повз водяне колесо, а потім біля мосту, що вів до села ас-Саїда на протилежному березі, він повертав назад, повз крамничку Халіля, поки не доходив до іншого мосту, що веде до маєтку мера. Під час цієї прогулянки він уважно оглядав село й спостерігав за тим, що відбувалося. Але сьогодні Закі не відчував бажання розглядати чи спостерігати за чимось. Наче повід вислизнув з його рук. Він помітив, що магазин Халіля зачинений, а його тітка Нафіса замкнула двері. Біля каналу нікого не було. Він довго стояв під явором, що отінював водяне колесо й зітхав. Йому було шістнадцять років, коли мати сказала:

— Боже мій, Закі, ви всі дорослі. Ти тепер чоловік. Чому ти не хочеш зробити свою маму щасливою?

— Я не готовий до шлюбу, мамо, ще рано.

— Який шлюб, хлопче? Я щось казала про шлюб? Я про гостей.

— Які гості, мамо?

— Чи не хочеш ти трохи виправитися й запросити до нас додому одного чи двох гостей?

— Ми благословенні з моїм батьком на це, мамо.

— Який це має стосунок до твого старого батька? Де твої гості?

— Ви просите мене забрати гостей з сільського путівця?

— А чом би й ні? Якщо хтось привітається, проси його й присягни своїм життям, що він повинен завітати до нас, а потім приведи його додому або до сіри. Скажи йому, ласкаво просимо до нас у гості. Візьми його віслюка, припни та нагодуй тварину. Тоді підійди до своєї мами і скажи їй: «Уставай, мамо, і пригости гостя». Навіть якщо це станеться о десятій годині ночі. Це був би щасливий день. Якби це трапилося, ти б мене так потішив, Закі, і я б знала, що ти тепер справжній чоловік.

Це був