Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У людини, яка стільки років мала справу з кіньми, на такий випадок напевно є свої засоби.
— А ви не боїтеся залишати тут коня? Браун же може йому що-небудь заподіяти.
— Тепер він берегтиме огиря як свою душу. Браун чудово розуміє, що сподіватися на вибачення він може лише в тому випадку, якщо поверне коня цілим і неушкодженим.
— Полковник Росс не справляє враження людини, здатної пробачати.
— Не в полковникові річ. Я людина неофіційна, і тому сам вирішу, що йому розповісти. Ви помітили, що полковник розмовляв зі мною пихато? Тепер і я хочу трохи потішитися. Не кажіть йому про Срібного. Але це все, безумовно, ніщо порівняно з головним запитанням: хто вбив Джона Стрейкера? Ось тому ми з вами й повертаємося до Лондона вечірнім поїздом.
Слова мого друга вразили мене як грім серед ясного неба. З якої причини він вирішив припинити так успішно розпочату справу? Я був настільки приголомшений, що не промовив жодного слова аж до будинку Стрейкера.
Полковник та інспектор чекали на нас у вітальні.
— Ми з доктором Ватсоном повертаємося до столиці сьогодні вечірнім експресом, — із порога заявив Голмс.
Від здивування очі інспектора округлились, а полковник лише зневажливо скривив рота.
— Отже, ви зрозуміли, що знайти вбивцю нещасного Стрейкера вам не вдасться?
Голмс непевно стенув плечима.
— Тут є деякі труднощі, — сказав він. — Але я схильний думати, що у вівторок ваш кінь вийде на іподром. У вас є фотографія містера Стрейкера?
Інспектор витяг із кишені картку й передав її Голмсові.
— Любий Грегорі, ви вгадуєте мої бажання. Якщо дозволите, я залишу вас на хвилину, мені конче треба поставити одне запитання служниці.
— Мушу сказати, що я розчарований у нашому помічникові, — вимовив полковник Росс, провівши Голмса поглядом. — Як на мене, то з його приїздом ми не просунулись ані на крок.
— Проте я впевнений, що ваш кінь братиме участь у забігу, — зазначив я.
— Це його думка, — знизав плечима полковник. — Мені було б спокійніше, якби кінь стояв у своєму стійлі.
У цей час Голмс знов увійшов до кімнати.
— Що ж, джентльмени, — бадьоро вигукнув він, — тепер я готовий їхати!
Коли ми вже влаштувалися в екіпажі, один із працівників стайні відчинив нам ворота. Голмс раптово перехилився через борт і торкнув конюха за рукав.
— У вас у загоні декілька овець, — сказав він. — Хто їх доглядає?
— Я, сер.
— Останнім часом із ними не відбувалося нічого дивного?
— Нічого такого, сер. Щоправда, троє почали кульгати.
Ця відповідь кинула Голмса в захват. Він потер руки.
— Дивно, Ватсоне, успіх сам іде до наших рук! — шепнув він мені й додав: — Грегорі, раджу вам звернути увагу на цю незвичну епідемію. Їдьмо!
Вираз обличчя полковника Росса став іще більш скептичним, але порада мого друга дуже зацікавила інспектора.
— Ви гадаєте, це важливо? — запитав Грегорі.
— Надзвичайно. І ще хочу звернути вашу увагу на поведінку собаки в ніч злочину.
— Але пес поводився як завжди.
— Ось це й дивно, — зазначив Шерлок Голмс.
Чотири дні по тому ми з Голмсом вирушили до Вінчестера, щоб подивитись кінні перегони на Кубок Вессексу. Полковник Росс зустрів нас біля вокзалу. Він посадовив нас у свій екіпаж і повіз на заміський іподром. Упродовж усієї подорожі полковник тримався дуже холодно.
— Про мого коня й досі немає ніяких звісток, — нарешті процідив він.
— Скажіть, а ви б упізнали Срібного, якби побачили?
— Я двадцять років займаюся кіньми, але вперше чую таке запитання, — вибухнув полковник. — Навіть дитина впізнала б його за білим лобом і темною плямою на правій нозі.
— А які ставки?
— Відбувається щось недобре. Ще вчора були п’ятнадцять до одного, а відтак почали падати, тепер, може, уже й трьох до одного не буде.
— Гм, — Голмс почухав підборіддя. — Значить, комусь щось відомо.
Коли екіпаж підкотив до огорожі трибуни, я глянув на дошку зі списком учасників змагань. Ось що я прочитав:
Кубок Вессексу
Головний приз — 1000 соверенів
плюс 50 соверенів
за кожні додаткові 100 футів.
Другий приз — 300 фунтів.
Третій приз — 200 фунтів.
Дистанція — одна миля п’ять фарлонгів. Беруть участь жеребці чотирьох і п’яти років.
Учасники:
Негр. Власник — містер Гіт Ньютон.
Жокей — червоний шолом, брунатний камзол.
Боксер. Власник — полковник Вордлоу.
Жокей — рожевий шолом, синьо-чорний камзол.
Десборо. Власник — лорд Бекуотер.
Жокей — жовтий шолом, жовті рукави.
Срібний. Власник — полковник Росс.
Жокей — чорний шолом, червоний камзол.
Ірис. Власник — герцог Балморал.
Жокей — жовті й чорні смуги.
Упертий. Власник — лорд Синглфорд.
Жокей — фіолетовий шолом, чорні рукави.
Перервавши мовчання, полковник сказав:
— Ми понадіялися на ваше слово і не стали виставляти іншого коня... Зачекайте, що це? Срібний — фаворит?
— П’ять до чотирьох на Срібного! — лунало з трибун. — П’ять до чотирьох на Срібного! П’ять до п’ятнадцяти на Десборо!
— На старті підняли номери! — вигукнув я. — Усі шість коней на доріжці.
— Усі шість? Так що ж це, мій кінь бере участь? — розхвилювався полковник. — Але я не бачу там Срібного!
— А хіба це не він?
Тільки-но я вимовив ці слова, як повз нас проскочив міцний гнідий огир, несучи на собі жокея, вдягненого в червоне й чорне, в кольори полковника Росса.
— Це не мій кінь! — закричав власник скакуна. — На цій тварині немає жодної білої шерстинки. Що ви затіяли, містере Голмс?
— Не хвилюйтеся, краще постежмо за перегонами, — спокійно відповів мій друг, дивлячись у мій бінокль. — Чудово! Відмінний старт! Зараз вони з’являться!
З нашого екіпажа було чудово видно коней, що наближались. Усі шість скакунів ішли поряд, але десь із середини дистанції вперед вирвався Десборо. Проте майже відразу його дуже стрімко обійшов жеребець полковника. Він першим досяг фінішу, обігнавши головного суперника на добрих шість корпусів. Ірис герцога Балморала з великим відривом прийшов третім.
— Головний приз — мій, — задихнувся полковник. — Присягаюся, я нічого не тямлю. Містере Голмс, чи не час вам пояснити, що тут відбувається?
— Звісно, полковнику, невдовзі ви про все дізнаєтеся. Ходімо всі гуртом глянемо на переможця.
— Ось він,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса», після закриття браузера.