Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

Рен і Клів наближаються, щоб спіймати кинуті королівським старшиною-кермовим мотузки і притягують обидва кораблі достатньо близько, щоб перейти з одного борту на другий. Церемонія починається. Першими на «Діву» сходять охоронці Короля, притискаючи до грудей списи. Я ледь стримуюсь, щоб не зареготати: якби зараз між ними та елітними вбивцями мого батька зчинилася колотнеча, перемога була б явно не за ними. Цікаво, Принц Торін хоч трохи усвідомлює небезпеку свого перебування тут?

Ось він ступає на борт. В уяві я малювала когось явно старшого, розповнілого від розніженого та лінивого життя; може, ще й пихатого. Проте чоловік, що прямує до нас, приблизно мого віку; він бездоганно одягнений, а його струнка постава свідчить про те, що на своєму кораблі він далеко не лежебока. Його хода впевнена, і хоч вродливе обличчя трохи напружене, гадаю, при дворі він досить популярний. Особливо серед жінок.

— Принце Торіне! — промовляє мій батько, ступивши вперед і схрестивши на грудях руки на знак вітання. — Вітаємо вас на борту «Діви»!

— Маю велику честь, Капітане Адлере! — Торін відповідає ніжно-медовим голосом. — Далеко не щодня отримуєш запрошення пообідати на кораблі, який у наших водах наганяє німого жаху.

— Радіємо, що ви змогли його прийняти! — я ще ніколи не бачила батька таким чарівним; не задумувалась, що він взагалі може бути таким. — Дозвольте представити вам Кліва. Він мій старшина-кермовий. Ось Рен — боцман. А це Бронн — мій найцінніший вбивця.

Мигцем дивлюся на Ґрейс, щоб зрозуміти її почуття через те, що нею привселюдно знехтували. Варто визнати, серед екіпажу вона — одна із найстарших. Її обличчя незворушне, а це свідчить про те, що з боку батька це далеко не перше приниження.

Навіть у сліпучому сяйві її здібностей чорніє один фатальний недолік. Вона — жінка. На кораблі усі жінки мусять битися швидше і працювати важче, щоб їх визнали нарівні з чоловіками. І кому, якщо не мені, знати, як низько цінує нас батько.

На завершення церемонії, Принц Торін ввічливо киває головою:

— Невимовно радий нашій зустрічі, тим паче я так багато чув про вас. А де ж моя наречена?

Мої очі ледь не вилазять з очниць, видивляючись жінку, котра от-от зійде з його корабля. Звісно, вона елегантна, вродлива і роздає всім довкола солодкі вибачення за свою забару. Але ніхто не виходить. І тієї миті, коли батько обертається до мене, а його губи викривлює нещира посмішка, я усвідомлюю, що цієї жінки попросту нема. Річ у тім, що Торін має на увазі мене.

III

Дипломатичний обід удався на славу. Щоправда, особисто я від вишуканих страв не дістала жодної насолоди — і навіть якби могла впитися усім ромом, що тільки є на світі, він би не приборкав моїх думок. Але ж мені й ковточка не дають зробити. Так батько тримає мене на короткому повідку — щоб не наробила дурниць. Бо він добре знає, що я думаю про цю його засідку.

З моменту, коли на мою шию накинули зашморг, я дивом зберігаю самовладання. Якщо я опиратимусь чи просто скажу те, що думаю: підвищу голос і закричу батькові у вічі, що я не його кляте майно, яке можна продавати — тоді мотузка натягнеться і вичавить із мене життя. Тому я тихенько сиджу собі, граю призначену роль. Але хвилина за хвилиною у моєму серці розпалюється така сильна лють, що буквально обвуглює мене зсередини.

Я не уявляю, чого чекати від Принца Торіна, і навіть коли прибрали стіл, щоб звільнити місце для солодкої випічки, — навіть тоді мало що дізналася про нашого гостя. Принц як принц — розмовляв з іншими радше на рівні, ніж як з підлеглими, лише до мене виявляв більше уваги: яка ж чарівна моя сукня; як вона мені личить; Перший Острів просто збожеволіє від нестримної радості за наше скоре весілля!

Однак жодне слово з його уст не було щирим. Він ніби грав роль. Нехай собі дурить інших, я і на мить йому не повірю!

Про те, що батько стежить за кожним моїм рухом, мені нагадує зранена долоня — та навіть попри це я намагаюся посміхатися. Крім мене, за столом є ще дехто, хто почувається, як я — це особистий охоронець Принца Торіна; він, хоч одного з Принцом віку та зросту, проте на кожну фальшиву посмішку Торіна реагує сердитим поглядом. Я йому не дорікаю, адже він, певна річ, розуміє, що тут він ніяк не захистить свого господаря.

Коли столи остаточно спорожніли, а чарки знову наповнилися, моя присутність стає зайвою. Багаторазово усіх перепрошуючи, вислизаю з-за столу; корсет нестерпно стискає мої ребра. Панікуючи, я видираюся на палубу, ледь дихаючи мчуся до носа корабля і падаю на купу мотуззя. Ця батькова пастка для мене, як грім посеред ясного неба! Чому він не сказав мені про це раніше? Можливо, це покара за мою невдачу із Андерс? Чи я важу для нього так мало, що йому просто начхати на моє майбутнє?! Мій шлях часто ховав безліч випробувань, але я, принаймні, знала, що мене очікує; я все своє життя прагнула бути гідною своїх батьків. А ще я завжди вважала, що до одруження хоч якоюсь мірою здатна розпоряджатися своїм життям. А що до того моменту стану капітанкою — просто не підлягало ніяким сумнівам.

Перехилившись, вивчаю фігуру, прикріплену до краю носа корабля. Жінка, вирізьблена із чорної деревини, вигинається уперед; сукня та мантія здіймаються від вітру; стан перехоплено мотузками; на грудях майоріє червона квітка, а з серця тече кров. Вона — та сама діва, на честь якої назвали корабель, і вона — моя мати. Батько не говорить про неї; лише єдиний раз він знехтував цим правилом і відкрив мені, що вона була його великим коханням. Невдовзі після мого народження її вбили, після чого батькові вирізьбили фігуру із чорного дерева, яке знайшли у чорних лісах Третього Острова, і він перейменував корабель. Така його відданість змусила мене повірити в те, що він розуміє силу справжньої любові і бажає її мені. Тепер я думаю, що помилялася, і жінка, влита у тіло корабля, бачиться мені у новому світлі. Ми обоє вириваємося з тенет цього корабля, а я, як і вона — просто шмат деревини. Який жах!

Хтось до мене прямує, і я піднімаю