Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

— Чому плачеш? — тихо запитав Влад. — Впала?

— Вітю з Сашком зустріла, — Лера знову схлипнула. — Налякали. Тікала від них і впала в сніг.

— От поганці! — сірі очі Влада спалахнули гнівом. — Я їм видам на горіхи!

— Вони старші на цілий рік, Владику. А у Віті мама завуч. Що ти їм зробиш?

Наступного дня Влад прийшов до школи з дрібними саднами на обличчі та руках. І чомусь разом з батьками, які одразу рушили до кабінету директора. Лера запитувала у Влада, що сталося. Він уникав відповіді, але загадково посміхався і виглядав страшенно задоволеним. Вітя та Сашко не ходили в школу два дні. А коли нарешті повернулися, то всі навколо помітили розбиту губу Сашка та яскравий темно-сірий синець під оком Віті. Хлопчики всім розповідали, що впали під час катання з гірки. Вони не покинули своїх звичок, залишаючись головними задаваками школи. Проте Леру чомусь обходили десятою дорогою і ніколи не чіпляли її навіть словом.