Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кирило та Вероніка святкували своє весілля наприкінці січня в одному з ресторанів столиці. Церемонія розпису була запланована на дванадцяту годину дня і мала відбутися в окремій залі того ж ресторану. З офісу Вероніка запросила Леру та Олю, з якими разом працювала у відділі продажів, а також секретарку Кирила Настю і Машу з рецепції. Лера розуміла, що на весіллі знову неминуче зустрінеться з Владом. Але відмовитися було неможливо. Не дивно, що Кирило взяв свідком найкращого друга. Як же витримати цей день?
Лера приїхала до ресторану о пів на дванадцяту. Гості збиралися на вулиці, чекаючи Кирила та Вероніку. Помітивши колег з офісу, Лера приєдналася до них. Вже за кілька хвилин на дорозі з’явився гарно вбраний весільний кортеж. Помітивши попереду знайому спортивну автівку чорного кольору, Лера затамувала подих. Весільний кортеж зупинився біля ресторану під оплески гостей. У машини Влада відчинилися задні дверцята, випускаючи на вулицю Кирила. Лера звикла бачити боса серйозним, але сьогодні він посміхався. Слідом за Кирилом з автівки вийшла Вероніка. Вона була неймовірно гарною в пишній білосніжній сукні, яка наполовину ховалася під короткою білою шубкою. Кирило з ніжністю обійняв свою наречену, неначе намагаючись сховати її від пекучого морозу. Вероніка зустріла його погляд і посміхнулася. Лера відчула, що на серці стало дуже тепло. Вероніка та Кирило ідеально пасують одне одному.
— Щасливі та закохані, — замріяно зітхнула поруч Настя. — Оу, а от і Влад!
У спортивної машини відчинилися дверцята біля водія. Серце Лери важко бухнулося об ребра, а морозне повітря раптом стало здаватися занадто пекучим. Влад вийшов з автівки та рушив до передніх пасажирських дверцят. Його тепле чорне пальто було розстебнуте спереду, відкриваючи погляду білосніжну сорочку з темною краваткою та чорні штани.
— Красунчик! — прошепотіла Маша. — Я колись танцювала з ним на корпоративі. Влад такий класний!
Відчинивши передні дверцята, Влад з посмішкою протягнув комусь руку. В його долоню лягли тонкі дівочі пальчики і з машини вийшла тендітна темноволоса дівчина в коричневому пальті.
— Мабуть, це подружка нареченої? — прошепотіла Настя.
— Так. Це Даша, — тихо промовила Лера. — Вони з Нікою разом вчаться.
— Гарненька, — протягнула Маша. — Дивіться, Влад їй щось шепоче. А вона посміхається та червоніє. Навряд це від морозу!
— Може між ними вже щось є? — хіхікнула Настя.
— Ох, пліткарки! — тихо засміялася Оля, яка стояла поруч разом зі своїм чоловіком. — Та вгамуйтеся вже!
Лера теж уважно спостерігала за Дашею. Дуже гарненька і юна. Помітно, що Влад їй подобається і ця симпатія може бути взаємною. Судячи з розповідей Вероніки, Даша дуже щира та добра. Така дівчина добре б пасувала Владу. Ця думка боляче вколола і Лера відвела погляд. Вона не має права ревнувати.
Церемонія розпису тривала годину. Лера намагалася не дивитися на Влада, але очі щоразу неслухняно поверталися до нього. Здавалося, що Влад взагалі не помічав Леру і це було неприємно. Оголосивши Кирила та Вероніку чоловіком і дружиною, ведуча церемонії дозволила їм поцілуватися і запросила гостей привітати молодят. Лера притиснула до себе букет, який тримала в руках і підвелася на ноги, поправивши свою фіолетову сукню. Влад стояв поруч з Веронікою, збираючи в оберемок квіти. Лера стала в чергу з гостей, наближаючись до молодят. До Влада десять кроків. Ні, вже шість. Тепер п’ять, чотири, три, два…
— Вітаю вас! — говорити було важко, але Лера вичавила з себе посмішку. — Нехай сімейне життя буде щасливим і яскравим.
— Дякую, Леро! — стримано кивнув їй Кирило.
— Сімейне життя у нас точно буде веселе, — засміялася Вероніка, обіймаючи дівчину. — Дякую, люба! Букет Владу.
Серце остаточно здуріло в грудях, відбиваючи шалений дріб по нервах. Лера повернула голову і зустріла погляд світло-сірих очей, які тепер дивилися прямісінько на неї. Влад посміхнувся і простягнув руку, щоб забрати квіти. Його тепла долоня на мить накрила пальчики дівчини, вкриваючи шкіру дрібними мурашками. В сірих очах Влада з’явилося особливе тепло, від якого щоки Лери спалахнули рум’янцем. Підхопивши квіти, Влад повільно забрав долоню і тендітна магія закінчилася.
Весільний бенкет був пишним і по-сімейному затишним, а щасливі обличчя Вероніки та Кирила задавали настрій всім гостям. Молодята слухати привітання і багато цілувалися під вигуки «гірко!». Їхній перший танець вийшов дуже гарним та зворушливим і Лера насилу стримала сльози. Коли бачиш чуже щастя стає особливо боляче за свою нещасливу долю. Маша з Настею пішли танцювати і навіть Оля приєдналася до них разом зі своїм чоловіком. Лера не пішла з ними, потайки спостерігаючи за Владом. Він спілкувався майже з усіма гостями, проте зовсім не помічав її. Від цього було сумно.
День змінився темним вечором, свято ставало все веселішим, а настрій Лери стрімко падав вниз. Повернувшись за стіл, вона підхопила свій келих із залишками шампанського і глянула на годинник. Пів на десяту. Мабуть, вже можна попрощатися з Кирилом і Веронікою та втекти. Допивши шампанське, Лера підняла голову, вишукуючи поглядом молодят. Але враз завмерла на стільці, побачивши перед собою головну причину свого сумного настрою.
— Потанцюємо, Леро? — Влад з посмішкою простягнув їй руку.
— Ем, я...
Не чекаючи відповіді, Влад огорнув пальцями її долоню та легким рухом підняв дівчину зі стільця. Лера не помітила, як вони дійшли до танцмайданчика. Чомусь одразу увімкнулася повільна пісня. Влад зупинився та обійняв дівчину обома руками, притискаючи її до себе. Лера зустріла його погляд, автоматично поклавши долоні на широкі чоловічі груди. Влад посміхнувся та остаточно сховав дівчину у своїх обіймах, притулившись щокою до її скроні. Вони почали танцювати. Долоня Влада неквапливо пройшлася по спині Лери, даруючи ніжну ласку, обпалюючи шкіру жаром навіть через сукню. Думки остаточно розпливлися від приємного аромату чоловічих парфумів, який огорнув все тіло. Лера на мить заплющила очі і зрозуміла, що опинилася небезпечно близько до Влада. Занадто близько.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко», після закриття браузера.