Читати книгу - "Легенда про південний вітер, Анна Ліє Кейн"

Наступні дні панувала тиша. Чужинці не заходили в ліс, а відьма не виходила з нього до людей. Вона багато думала про те, що сталося і чому вона насправді врятувала цього чоловіка, але навіть собі не могла відповісти. Просто саме так підказувало мінливе серце відьми.

Час невпинно біг вперед, змінюючи на небосхилі місяць сонцем. Майже все листя вже опало з дерев, а світанок починався пізніше звичного.

Мисливець зʼявився перед будинком Міари на сході сонця. Вона саме тягнула важке відро від річки. Жінка здивовано завмерла, не розуміючи, як гість перетнув Завісу, адже вона ховала лігво відьми від усіх.

Мисливець теж здивовано зупинився, оглядаючи темні синці під почервонілими очима жінки, та важке відро з водою. Німа сцена тривала кілька хвилин, і першим оговтався Корд.

- А ти чого це руками воду тягаєш? Забула як користуватися магією?

Міара з жалістю подивилася на відро, поставила його на землю та потерла шию:

- Вночі у селі роди були важкі. Ледве не втратили дитину і матір. Усю силу в них влила, - зізналася вона спокійно та розсудливо. Добре розуміла, що зараз може сподіватися лише на магію лісу, але якщо цей чоловік оминув Завісу, то природа йому не зашкодить. Тікати вже немає сенсу, дожене за кілька кроків. Сил в мисливця набагато більше, а енергії в Міари майже не лишилося. Вона ще раз глянула на відро, а потім на мисливця: - Може, почекаєш трохи? Я відновлюся і можемо починати.

Відьма розуміла, що пропонує неймовірну дурість. Навіщо мисливцю чекати? Він може схопити її зараз, без будь-якого спротиву, скувати магічним ціпком та телепортувати до імператора в Шедан. Але Корд несподівано погодився:

- Добре. Нечесно вийде, якщо я тебе зараз схоплю. Тобі допомогти? - він не чекав згоди. Сам підійшов ближче і легко підняв відро. Відьма схвально кивнула і, ледве переставляючи ноги, рушила до хати.

- Я тобі скатертину приніс, - повідомив Корд, викладаючи на стіл чисту тканину. Відьма посміхнулася, але нічого відповісти не змогла. Її очі раптово закотилися, а тіло стало мʼяким. Мисливець ледве встиг підхопити Міару на руки, щоб вона не впала на підлогу. Кілька хвилин він розгублено оглядав непритомну жінку, а потім похитав головою та рушив до дверей.

Міара прокинулася на своєму ліжку. Схопилася, покрутила головою, а потім відчула смачний аромат з великої кімнати. За вікнами вже було темно. Вона проспала весь день. Відьма чула важкі чоловічі кроки, стукіт ножа об дерево, та запах мʼяса. Від цього рот наповнився слиною, а живіт звело судомою. Але Міара все ще не наважувалася встати з ліжка. Спершу оглянула магічним зором себе, потім кімнату. Здається, мисливець просто приніс її сюди, укрив ковдрою, і кілька разів зазирав, перевіряючи чи вона спить. А тепер він хазяйнує біля відьомської печі!

Остання думка обурила Міару, і вона, нарешті, встала з ліжка. Рішуче вийшла з маленької кімнати та побачила Корда, який кришив зелень своїм мисливським великим ножем.

- Добрий ранок, - посміхнувся він, не відриваючись від своєї справи. Потім задумливо глянув у віконце і виправився: - Вечір.

- Ти диви, - протягнула Міара, спираючись на одвірок і схрестивши руки на грудях. - Не вбив, не вкрав, не зґвалтував.

- Ґвалтувати відьму? - зі сміхом перепитав Корд. - Мені все ще потрібні всі частини мого тіла неушкодженими.

- Ну і що ж ти тут робиш, мисливцю?

- Готую, - він знизав плечима, ніби не було нічого незвичайного в тому, що хижак вирішив приготувати вечерю для своєї жертви. - Я, звісно, готую не так майстерно, як ти, відьмо, але тобі треба буде щось, щоб відновити сили.

- Де ти взяв мʼясо? В мене не було, - Міара підійшла до печі та зацікавлено зазирнула всередину. Мʼясо з картоплею і овочами запікалося у горщику. Корд усміхнувся:

- Я все ж мисливець, відьмо. А навкруги ліс. Далі сама здогадаєшся?

Продовжувати Міара не стала. Лише відійшла до столу і змахнула рукою. Горщик вискочив з пічки та стрибнув на стіл. Мисливець ледве встиг прибрати руки, щоб гарячі глиняні боки не зачепили шкіру.