Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

– Як же добре ти мене знаєш, – іронічно зауважила Вівіан. – От просто відразу бачиш наскрізь! Так, твоя рація: вона дуже схожа на Маріцу. І це мені не подобається. Але не тому, що я боюся конкуренції, а тому, що підозрюю, що ця схожість – жодного разу не випадкова.

Коли Ельжбета була неправа, вона це завжди визнавала.

– Твою ж споконвічну! – вилаялася графиня й стукнула себе долонею по лобі. – Твоя правда! У мене лише одне запитання, чому я не подумала про це? – самокритично прокоментувала вона.

– Це було риторичним питанням, як я розумію? – глузливо поцікавилася принцеса, задумливо вивчаючи златокудру богиню, що сиділа на підвіконні. Розмірковуючи, що ця, на відміну від Мариці, була богинею не родючості: для богині родючості, вона була занадто юною та субтильною, а скоріше, богинею ранкового світанку.

– Продовжуєш знущатися? – насуплено огризнулася Ельжбета. – Добре… добре… я тобі це ще пригада-ааааю! – навмисне скривдженим тоном додала вона. Слідом за чим пирхнула й обвинувально припечатала: – Теж мені подруга називається! Таких подруг мати, вороги – не потрібні!

– Я заради тебе пожертвувала вже приготовленою ароматною ванною, що зазивно підморгувала мені пінистими покривами! – нагадала Вівіан. Потім високо задерши гарний носик і закотивши до стелі очі, в яких стрибали чортики, додала: – Ну і хто з нас після цього подруга, а хто так тільки називається? Тому, так, знущаюся! Бо маю на це повне право! – сповнена праведної переконаності оголосила вона і тут же, наче між іншим, поцікавилася: – Отже, що там, з Марицею номер два? Що ми про неї знаємо?