Читати книгу - "Сама собі автор, Дана Кейт"

Минув тиждень моїх канікул. Я довго думала і усвідомила, що була не права і доведеться з подругою миритись. Пішла в магазин, купила велику пачку чипсів та пива. Коли прийшла до Марини вона з радістю мене прийняла. За пивом ми поговорили і я зрозуміла її мотив. Вона просто була між двома "вогнями", адже Петро їй теж друг і вона з ним дружила довше, ніж зі мною. Все таки це я винна, що закохалась, адже мене вона попереджала і навіть гнівалась, а я думала, що ревнує. Ех..

- Так! Все! Досить розводити вологу, робимо макіяж і йдемо на дискотеку!

-Куди йдемо?- засміялась я, - дискотека? Це ж минуле століття!

-Яка різниця? Йдемо до клубу! Так краще?

Ми нафарбувались, ні не так, ми зробили бойовий розкрас і пішли одягатись. Маринка була трохи більша за мене, але ми вийшли із становища і знайшли в її шафі дещо цікавеньке. Я залишилась у своїх обтягуючих джинсах, а на верх  знайшла у подруги тонкий бежевий светр з широкою горловиною. Подзвонила мамі, що лишусь ночувати у Маринки. Мама звично побурчала, але відпустила. І це мені вже майже дев'ятнаднадцять, щоб ви розуміли.

І ось ми вже в клубі. Марина когось побачила на танцполі та захопила мене з собою.

-Привіт, - крикнув мені знайомий голос позаду.

Я повернулась і побачила майже всю нашу компанію. Олексій та Аліна, Сергій, Костя та Петро.

Вони всі тут. Навіть ті, яких я не хотіла бачити і яких боялась.

-Ти нормальна? - запитала у подруги.

-Я не знала, що вони будуть тут, але я маю варіант.

-Який цікаво?

-Просто розслабся. Ходімо, вип'ємо?

**************************

Я не особливо дружила з алкоголем, якщо і пила, то дуже рідко, по особливих днях та датах і зовсім не багато.

Туди куди привела мене подруга і клубом не назвеш- так собі, дешева забігайлівка з яскравою вивіскою і гучною музикою.

Підійшли до бару, взяли собі коктейль.

-Що, підемо додому? - крикнула на вухо Маринка.

-Ні, гулятимемо.

Ми випили коктейль та пішли танцювати. Коли настала черга повільного танцю, я зібралась йти на вулицю, але не встигла. Петро перехопив мене за талію і потягнув за собою танцювати.

- Я був дурень, - сказав він мені, обіймаючи і ведучи в танці.

- Вітаю, - вигукнула я,- і шо?

- Вибач, що так вийшло.

-Ти думаєш, що я переживала? Помиляєшся.

-Так?

-Так!

-Обіцяла чекати..

-Обіцяла, бо вірила. А ти виявився не тим хлопцем, на якого хотілось чекати.

- Серйозно?

-Дуже.

Танець ми до танцювали. Петро пішов, а я вийшла на двір.

-Насте, ти чого?- вибігла за мною Маринка.

-Нічого, додому хочу.

- Підемо тоді. Чекай, заберу речі.

Поки я стояла на вулиці, задзвонив телефон. 

Незнайомий номер.

Знову Петро?

-Ало, - нервово відповіла.

-Привіт, це я. Сашко.

-Привіт. Рада тебе чути. Де ти мій номер взяв?

-У Тані. Я цей...скучив.

-Так? Мені приємно.

-Ти не зайнята? Давай поговоримо?

У цей час вибігла Маринка.

-Насте, вибач, там я з хлопцем познайомилась, не хочу йти додому, але якщо ти сильно хочеш?

-Та добре, йди.

-Ми ж в мене ночувати будемо. Насте, почекай...

-Маринко, все нормально. Йди, спілкуйся, я піду додому.

-Не ображаєшся?

Ні, звичайно. У мене тут дзвінок..

Маринка махнула мені на прощання і побігла назад.

-Так, я слухаю тебе...

Так от, хочу зазначити, що по телефону Олександр виявився дуже товариським, ніж наживо. Усю дорогу, доки я йшла додому, ми розмовляли. Мені сподобалось, що хлопець був дуже начитаним та володів різною корисною інформацією. Відразу видно, що старший на дев'ять років. Він був зрілим, думаючим і сором'язливим. Як потім розповів Павло, Сашко намагався декілька разів підійти до дівчат, але через боязкість у нього ніколи нічого не виходило. Він себе мало не прирік на самотність, але тут з'явилась я і він розквіт..

Ця інформація теж з вуст Павла.