Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

— Думаєш, Ірфла там жива бродить?

— Мені так здається.

— І що, її не можна визволити? — в очах Феліції спалахнула надія. Вона так хотіла вірити, що Ірфла жива.

— Навіть якби можна було, Ірфлу смертельно поранили. Вона тут не виживе.

— Але ж ми в магічному світі! — Феліція не хотіла так просто відмовлятися від надії, що ледве змахнула крилами. — Має бути якийсь спосіб зцілити її!

Фірніет нічого не відповів. Він підвівся з крісла і, взявши на столику пляшку, підлив вина в келихи собі та Феліції. Кілька хвилин задумливо дивився у химерний танець вогню в каміні і знову повернувся до крісла.

— Я вмію варити чудові цілющі зілля та мазі, але вони не зцілюють миттєво. Розумієш, Фел, тут потрібна здатність зцілювати — руками чи заклинанням, але щоб одразу, а не поступово. У нашому світі немає магів із такими здібностями.

— А в якому є? — Феліція не здавалася, вона продовжувала вірити, що Ірфлу можна врятувати. Фірніет дав їй тільки примарну надію, але вона вчепилася в неї мертвою хваткою, не бажаючи відпускати. Іншої надії Феліція не мала.

Фірніет замислився. Поставивши келих з вином на підлогу, він заплющив очі і потер обличчя руками. Феліція чекала. Вона відчувала, що Фірніет знайде відповідь. І він знайшов її.

— У Муірні! — на обличчі Фірніета заграла усмішка. — Пам'ятаєш Кетту Віралані?

Феліція кивнула. Вона чудово пам'ятала рудоволосу жінку, стару приятельку Фірніета, яка допомогла їй, підштовхнувши Фірніета у бік кохання. Дочка Кетти народилася на Землі, як і Феліція, це вона теж не забула.

— Так ось, у Кетти є друг, Деммін Лютем, ну як друг ... — Фірніет зам'явся. — У них із Демом складні стосунки.

— Коханнячко? — Феліція лукаво всміхнулася.

— Вони кохали одне одного в юності, потім посварилися, Кетта втекла на Землю, там народила дочку, потім повернулася. Вони то сходилися з Демом, то сварилися і знову розбігалися, зрештою, начебто просто залишилися друзями, але при цьому, мені здається, між ними все ще залишилися почуття. Одним словом, все складно.

— Зрозуміло. Дорослі люди страждають дурницями, — Феліція не могла перестати усміхатися. Вона навіть забула про свої страждання за Ірфлою. Її завжди забавляло, коли люди влаштовують із стосунків цілу драму. Кохаєш — будь з людиною, умій її чути та розуміти.

— Щось на кшталт того, — погодився Фірніет. — Але ж не в цьому суть. Дем має дар зцілення. Він міг би врятувати Ірфлу.

— Тоді на що ми чекаємо? — Феліція підскочила з крісла, мало не розплескавши вино у келиху. — Вирушаємо до нього!

— Не квап події, Феліціє, — зупинив її Фірніет. — Нам треба спочатку переконатися, що Ірфла справді в Обителі неупокоєнних, знайти спосіб туди потрапити і загублений, — Фірніет наголосив на цьому слові, — спосіб звідти повернутися. Тільки тоді можна звати Дема.

— То ти шукав цей спосіб у своїй бібліотеці весь день?

— Ні. Я займався іншим.

— Але що може бути важливішим за порятунок Ірфли?! — обурилася Феліція.

— Ти. Твоя нова сила. Я вивчав усе, що пов'язано з нею.

Феліція опустилася в крісло і тихенько зітхнула. Вона не надавала великого значення своїй силі — подумаєш, рідкісний дар проявився! Він нікуди не подінеться і зовсім їй не заважає, а от розібратися в тому, що насправді сталося з Ірфлою, потрібно зараз. Раптом вона там страждає?

— Що знайшов? Чому взагалі сила поглинання вважається забороненою? Що з нею не так?

— Дещо знайшов, але я не певен, що це нам особливо допоможе. Останньою людиною, яка загинула від сили поглинання була Данора Етірель, мати Валідани. Після цього король темних Детрен винищив усіх власників цієї сили. Про неї не було чути цілих 39 років, а тепер вона проявилася в тобі. Мій дід мені багато розповідав про силу поглинання, він у молодості стикався з такими магами. А ще ходили чутки, що прадід Еділана Сетірама мав таку силу і випадково вбив нею свою першу дружину, але підтвердження цьому не було. Загалом у Сетірамів багато загадкового в сім'ї відбувалося — то брат прадіда Еділана зник, то брат діда з усією своєю родиною.

— Причому тут твій Еділан до моєї сили? Ти краще поясни, чому вона вважається забороненою, — перебила Фірніета Феліція. Чутки її зараз не дуже цікавили.

— До тебе — ні при чому. Просто цікаво, куди вона в них зникла, якщо чутки вірні… А заборона на силу поглинання виникла з тієї причини, що, по суті, вона — зло, незалежно від того, якою магією використовується. Справа в тому, що головний принцип бойової магії полягає у рівних можливостях. Рада архімагів суворо визначила правомірність тих чи інших дій.

— На зразок законів?

— Так. Дивись, Фел, немає нічого злочинного у звичайних бійках, неважливо фізичних чи магічних. Так, це неприємно, але люди часто силою вирішують конфлікти. У нас за це не карають, якщо нікого не вбили або не покалічили критично. Ти можеш спокійно боротися з іншими, поки ти дотримуєшся певних правил. Перше: не нападати магією на людину, позбавлену її. Друге: не використати темну магію. І третє: не використовувати заборонені заклинання чи сили, які дають тобі значну перевагу. Поглинання чужої магічної енергії дає не просто колосальну перевагу, а може вбити суперника. Людину можна позбавити магічних сил і вона житиме, але в ній завжди залишатиметься частка магічної енергії, вона частина нас, вона живить наш дух. Поглинання витягує абсолютно всю енергію, якщо вчасно не зупинитися, що і призводить до смерті суперника. Ось чому поглинання під забороною. Навіть темні маги його не використовують. Ймовірно, причиною тому стала смерть Данори Етірель, але це вже не має значення. Факт залишається фактом: силу поглинання ненавидять і світлі, і темні.

— А якщо контролювати поглинання? Адже не обов'язково відбирати всю енергію?

— Неможливо. Сутність цієї сили така, що чим більше чужої енергії поглинаєш, тим ненаситнішим ти стаєш. Ти просто не зможеш зупинитися біля самого краю і все. Ніхто не міг. Тільки якщо спочатку зупинитися, ось як ти із Валіданою.