Читати книгу - "Поряд з тобою, Ірен Вастро"

-Доброго вечора.- вітається він не відводчи погляду від Руслану.

-Коханий, а ти нас не познайомиш?- кажу ніжно беручи його під руку.

-Так, звісно. Це Руслана, моя колега. А це Злата, моя дівчина.- каже він дивлячись на Руслану.

-І де ви познайомилися?- питає Руслана дивлячись на нас х хитринкою в очаж.

-Нас подруга познайомила.- а що правду кажу.

-Навіть так.- каже оглядаючи мене.

-Руслано, може візьмемо щось випити?- відволікає нас Христина.

-Так, звісно.- каже вона і буквально пливуть до бару.

-Слини підбери, коханий.- кажу, коли вони відходять.

-Як гадаєш, ми її зачепили?- питає нарешті поглянувши на мене.

-Ну, якщо ти й далі так будеш на неї витріщатися, то наш план провалиться.- кажу свій висновок.

-То що ти пропонуєш?- питає.

-Давай ти скажеш свої слова, а потім буде видно.- кажу я.

Артем йде на імпровізовану сцену та каже слова керівника. Руслана з Христиною в цей час дивляться то на нього, то на мене.  Коли промова сказана підходжу до Артема та беручи за руку веду на танцпол, де вже лунає повільна музика. Починаємо танцювати. Весь цей час він намагається знайти очима Руслану.

-Заспокойся. Ти можеш деякий час вдавати байдужість до неї.- кажу я.- Бо нашу затію швидко розкриють.- кажу я проводячи рукою по його щоці.

Раптом він напружується та дивиться на мене якимся дивним поглядом.

-Ти права.- каже він притягуючи мене ще ближче.

Так і танцюємо міцнопритиснуті одне до одного. Мені навіть стає ніяково та тіло зрадницьки починає розслаблятися в його руках. Пісня закінчується і Артем здолавши лічені сантиметри цілує мене. Я спочатку завмираю  і незнаю як діяти, але вирішую відповісти на поцілунок, адже розумію навіщо він це робить. Відчуваю тремтіння в тілі і мені це зовсім не подобається. Поцілунок закінчується ія опускаю очі, щоб не видати себе.

-Я гадаю  це її трохи краще переконає.- каже мені в волосся.

-Я гадаю, що так.- кажу я, нарешті піднімаючи на нього очі.

Артем заправляє пасмо мені за вухо і дивиться на мене. Я ж усцей час крадькома дивлюсь на Руслану. Здається їй не сподобалося, те, що вона бачила, тому вона йде вулицю.

-Вона пішла з Хиристиною на вулицю.- кажу я.

-Отже не все втрачено.- каже він мене відпускаючи.

-Мабуть так.- кажу я.-Підеш за нею?- питаю я.

-Поки ні. Потрібно трохи почекати. Нехай вона сама прийде. Не я ж її покинув.- каже він задоволеною посмішкою.

-Самовпевнений ідіот.- кажу до себе.

-Що?- питає не розчувши мої слова.

-Піду щось вип’ю.- кажу я направляючись до бару.

Йду до бару і нарешті заспокоюю тремтіння в тілі та серце, яке чомусь почало рухатися досить швидко. Потім вирішую йти потанцювати. Музика зараз швидка, то хоч розімнуся. Відриваюся на повну, доки мене не обнімають чужі руки.

-А ти гарно танцюєш.- каже здається знову таки Семен.

-Руки від неї прибери.- чую знайомий голос.

-А то що?- питає Семен  ще міцніше мене обіймаючи.

Раптом мене відкидають в бік і я відчуваю звук удару. Бачу, як Артем вдарив Семена.

-Не наближайся до моєї дівчини!- каже йому грізно.

-До якої з них? А то ти їх міняєш, як шкарпетки.- каже Семен витираючи кров з пораненої губи.

-Коханий, давай краще підемо.- торкаюся його руки, що ще переубуває в напруженні.

Він хоче щось сказати Семену, але розуміє слушність моїх слів і ми йдемо.

-Чого ти полізла танцювати?- питає обурено.

-Трохи розслабилася. А де був в цей час ти?- питаю я.

-Розмовляв з колегами, доки не побачив це неподобство. Ще не вистачало, щоб сказали, що у боса викрали дівчину!- каже він гнівно.

-Все. Заспокойся. Я гадаю твій вчинок додасть правдоподібності до нашого плану і твоя Руся скоро буде з тобою.- кажу я.

Артем повернувся та дивно глянув на мене. Що в цих хлопців в голові. В цей час мені прийшло повідомлення від Лео. Він запрошує мене завтра в кіно та пікнік. Всміхаюся від його милих смайликів.

-З ким ти так мило переписуєшся?- питає зацікавлено Артем.

-З хлопцем!- кажу я.

-Ясно.- каже якось втомлено.

-В мене  теж є особисте життя, яке сподіваюся буде краще, ніж в тебе.- кажу я кладучи телефон в сумку.

Артем нічого не відповів, лише натиснув на газ. Нарешті вечір закінчився і я втомлена виходжу з машини та йду додому. Та зненацька моя нога підвертається та ламається каблук на черевику.  Шкандибаю собі далі, дки мене хтось не піднімає на руки.

-В тебе колись буває все в нормі?- питає з докором Артем.