Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Так. Виглядали. Це Каладін змінився, а не вони. Він відчув дивне жамевю, немовби дозволив собі забути — хоча б почасти — останні дев’ять місяців. Немов озирнувся назад крізь час і тепер уважно розглядав чоловіка, яким колись був. Того, котрий усе ще бився — і бився на славу.

Каладін не міг знову стати ним — не міг позбутися шрамів, — проте міг учитися в того чоловіка, як-от новий командир відділення вчився у звитяжних генералів минулого. Каладін Буреблагословенний був мертвий, але Каладін Мостонавідник був його кревним. Багатообіцяльним нащадком.

Каладін підійшов до найближчого скоцюрбленого тіла. Чоловік не спав: хіба ж можна було спати у великобурю? Він зіщулився, коли той опустився на коліна біля нього.

— Як тебе звати? — запитав Каладін, а Сил пурхнула донизу й стала вдивлятися в чоловікове обличчя. Той не міг її побачити.

Він був уже в літах, з обвислими щоками, карими очима та коротко підстриженим, битим сивиною волоссям. Його борода була короткою, а на лобі не стояло тавро раба.

— Як тебе звати? — рішучим тоном повторив Каладін.

— Іди ти в бурю, — відказав чоловік і перевернувся на інший бік.

Каладін завагався, а тоді нахилився ближче й тихо проговорив:

— Слухай-но сюди, друже. Або ти скажеш своє ім’я, або я й далі докучатиму тобі. Продовжиш упиратися, і я витягну тебе в таку бурю надвір і підвішу за одну ногу над прірвою — аж доки не скажеш.

Чоловік озирнувся через плече. Каладін повільно кивнув, витримавши його погляд.

— Тефт, — зрештою сказав той. — Мене звати Тефт.

— От бачиш — і зовсім не страшно, — мовив Каладін, простягаючи тому руку. — А я Каладін. Твій командир.

Чоловік повагався, та все ж потиснув простягнуту руку, розгублено наморщивши чоло. Каладін туманно пригадував його. Він уже провів у їхній команді якийсь час, щонайменше кілька тижнів. А до того входив до іншої групи обслуги. Одним із покарань за порушення мостонавідниками табірної дисципліни було переведення до Мосту № 4.

— Відпочинь, — сказав Каладін, відпускаючи Тефтову руку. — Завтра в нас буде важкий день.

— Звідки ти знаєш? — запитав Тефт, потираючи заросле щетиною підборіддя.

— Тому що ми — мостонавідники, — відповів Каладін, підводячись. — У нас кожен день — тяжкий.

Тефт помовчав, а тоді мляво всміхнувся:

— Келек свідок, що так воно і є.

Полишивши його, Каладін рухався далі вздовж ряду скупчених постатей. Він обходив кожного й штурханами чи погрозами змушував називатися. Жоден не відповів одразу ж. Імена були немов останньою їхньою власністю, якої ніхто не хотів позбуватися задешево, хоч вони й виглядали здивованими — а може, навіть підбадьореними — через те, що комусь було до цього діло.

Він хапався за ці імена, кожне подумки повторював, поводячись із ними так, немов ті були коштовними самоцвітами. Ці імена мали значення. Ці люди мали значення. Каладін міг загинути під час наступної вилазки чи не витримати непосильного навантаження й дозволити Амараму здобути остаточну перемогу. Проте, вмостившись на долівці, щоб обміркувати свій план, він відчув, як, випромінюючи тепло, усередині рівно горить той крихітний вогник.

Це було тепло ухвалених рішень і поставленої цілі. Це була відповідальність.

Коли він сидів, пошепки повторюючи імена мостонавідників, Сил опустилася йому на ногу. Вона виглядала підбадьореною. Веселою. Щасливою. Він же почувався зовсім не так — був похмурим, стомленим і мокрим. Він кутався у відповідальність, яку взяв на себе, — відповідальність за цих людей. Тримався за неї так, як скелелаз, котрий, зависнувши над прірвою, хапається за останній прискалочок.

Він знайде спосіб їх захистити.

Кінець першої частини

Інтерлюдії

Ішикк / Нан Балат / Сет

I-1

Ішикк

Тихо насвистуючи, Ішикк чалапав на зустріч із дивними чужинцями. На плечах у нього лежала жердина, з обох кінців якої звисало по відру. На його занурених у воду ногах були озерні сандалії, а вище — бриджі до колін. Сорочки він не носив. Ну Ралік борони! Справжній чистозерець ніколи не покриває плечей, коли світить сонце. Якщо не отримувати достатньо сонячного світла, то й до хвороби недалеко.

Він насвистував, але не тому, що в нього видався хороший день. Власне, день, який послав Ну Ралік, був ледь не жахливим. У відрах Ішикка плавало лише п’ять рибин, четверо з яких належали до того найменш цінного різновиду, що зустрічався найчастіше. Припливи й відпливи траплялися нерегулярно, немов саме Чистозеро було не в гуморі. Погані близилися дні, ой погані, — це ж ясно, як сонце та приплив.

Чистозеро на сотні миль простягалося в усі сторони, і його скляниста поверхня була ідеально прозорою. У найглибших місцях від мерехтливої гладі до дна було не більше шести футів, але зазвичай тепла, лінива вода сягала лишень до середини литки. У воді аж кишіло маленькими рибками, різноколірними крєм’ячками та схожими на вугрів річковими спренами.

Чистозеро було самим життям. Колись на цю землю зазіхнув король. Села Талес — так називалася його держава, одне з королівств Епохи. Що ж, нехай називають, як хочуть, та Ну Ралік знав, що природні межі були куди важливішими за кордони країн. Ішикк був чистозерцем. Передусім і хай там що. Приплив і сонце тому свідки.

Він упевнено йшов бродом, хоча на дні подекуди траплялися сюрпризи. Приємно теплувата вода хлюпотіла об його ноги трошки нижче колін, і він крокував майже без сплесків. Ішикк пам’ятав, що рухатися треба повільно й обережно, не опускаючи всієї маси тіла на ногу, доки не переконаєшся, що не наступиш на шипогрива чи гострий кам’яний виступ.

Попереду нього склянисту ідилію порушувало селище Фу Абра — групка будівель, що примостилися на сідалах зі схованих під водою брил. Округлі дахи робили їх схожими на скелебруньки, що повиростали з дна, і лише вони порушували гладінь Чистозера на багато миль довкола.

Поряд траплялися й інші люди, які пересувалися тією ж повільною ходою. По воді можна було бігти, але рідко коли з’являлася на те причина. Що могло бути аж таким важливим, щоби поспішати до нього з шумом і бризками?

Ця думка змусила Ішикка похитати головою. Лише чужинці були такими квапливими. Він кивнув Таспіку — смаглявому чоловікові, який порівнявся з ним, тягнучи за собою невеличкого