Читати книгу - "Війна з Росією"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Путін підняв брови:
— Михайле Миколайовичу, що там?
— Володимире Володимировичу, новий британський суперавіаносець «Королева Єлизавета» готується до відправки з Портсмута. Корабель має вирушити у Балтійське море на схід через Ла-Манш і доставити маневрову армійську групу. Наше джерело також повідомляє, що в авіаносця немає патрульних протичовнових літаків і в нього слабкий та неадекватний захист проти підводних човнів.
Путін посміхнувся вовчим вищиром і встав:
— Спостерігайте за кораблем і тримайте мене в курсі справ. Це може бути саме тією можливістю, про яку ми щойно говорили.
22:00, понеділок, 22 травня 2017 року Комплексний центр кризового й оперативного управління, ставка Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, Монс, Бельгія
— Я бачу, що заперечень немає, — сказав генеральний секретар НАТО Костілек, обвівши поглядом членів Північноатлантичної ради. Це було вже їхнє третє зібрання, присвячене статті 5 та підтримці балтійських країн. — Комюніке, яке ми прийняли, надає чинності статті 5 договору про колективну безпеку членів НАТО, в нашому випадку — балтійських країн. Це був важкий процес, і я вітаю всіх членів ради з його завершенням. У відповідь на акт надзвичайної агресії щодо країн-членів НАТО, атаку на підрозділ Військово-повітряних сил США і потоплення «Екернфьорде» і «Падстоу» я і не очікував меншого. Сьогодні Альянс виявився втягнутим у збройний конфлікт. Поки ми приймали рішення про цей фундаментальний принцип колективного захисту, наша єдність піддавалася таким випробуванням, яких ніколи історія НАТО не знала. У похмурі дні, що, без сумніву, чекають на нас попереду, я прошу всіх вас пам’ятати: згуртованість Альянсу є джерелом нашої сили і має вирішальне значення для успішного виходу з цієї кризи. Йдеться, панове, не тільки про виживання НАТО, але й про збереження миру в Європі. І це буде неможливо без сильного Альянсу. Ми звільнимо захоплені країни, якщо тільки й надалі будемо рішучими і згуртованими. Наша основна мета зрозуміла — вигнати Росію з країн Балтії!
Генерал Девід Мак-Кінлі перебував у конференц-залі центру управління і звідси брав участь в засіданні ради. Він сперся на спинку свого стільця і спостерігав на екрані, як Костілек покидає приміщення разом із Верховним головнокомандувачем Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі адміралом Максом Говардом.
«Нарешті переміг здоровий глузд!» — сказав про себе Мак-Кінлі.
Генерал-майор Скіп Вільямс, американський заступник начальника стратегічної штаб-квартири НАТО в Європі, яструбиним поглядом подивився на Мак-Кінлі:
— Шкода, що вони не прийшли до цього рішення тиждень тому, сер!
— Так, Скіпе. Потрібна була трагедія з двома затонулими кораблями і загибель американських, німецьких та британських хлопців, щоб вони почали діяти спільно, — відгукнувся Мак-Кінлі з шотландським акцентом. Як гордий представник військово-морського флоту, він глибоко співчував морякам, загиблим у Ризі від повітряної атаки.
Мак-Кінлі підвівся, кривлячись від болю, адже його вага давила на куксу від ампутованої ноги. Коли він втомлювався, як-от тепер, тупий фантомний біль завжди здавався ще сильнішим. Але зараз не на часі було себе жаліти, хоча...
— Уже занадто пізно, щоб допомогти прибалтам, і тільки Бог знає, як нам витіснити росіян із захоплених територій. Але добре вже те, що їм не вдалося вмовити цих опортуністів у НАТО, а той факт, що росіяни намагалися впливати на раду через лобістів, уже не викликає жодних сумнівів. Але вони переоцінили свій вплив... Це зрозуміло. Якби росіяни атакували тільки прибалтів, то наші хитрі кренделі знайшли б прекрасний привід залишитися осторонь. Але тепер навіть німці лютують і готові діяти. Я думаю, що президент у Москві збирається надерти пару-трійку дуп! — сказав він зі злою посмішкою.
Тут до нього підійшов капітан Джеймі Свінтон:
— Група з укомплектування сил зібралася у вашому кабінеті, сер. А Лорна вже заварила вам чай.
Незабаром Мак-Кінлі з чашкою в руці сидів разом з командою офіцерів за столом. На чолі — полковник Фрітц Гансен, колишній командир танкового батальйону бундесверу, а поряд із ним — багатонаціональна група з норвежців, американців, італійців, англійців, відповідальна за взаємодію з усіма членами Альянсу і комплектацію потрібних для спільних операцій НАТО сил.
«Я не зміг би знайти кращих хлопців!» — подумав Мак-Кінлі. Та Альянс не може бути сильнішим, ніж цього хочуть країни, що входять в нього. Надто часто політична риторика не відповідає реальним військовим можливостям.
— Все справді погано, сер, — сказав Гансен, відразу переходячи до суті справи. — Нам протистоять російські війська підвищеної бойової готовності. А наша батальйонна група — дуже далека від стану, в якому вона зможе успішно воювати. Проте найнеприємніше дивує те, що її підрозділи з трьох різних країн ніколи не проходили спільних навчань. Крім того, британці доповідають, що їхні резервні сили теж не тримають порох сухим.
Він подивився на Мак-Кінлі і розчаровано знизав плечима. Генерал розумів, як важко було полковнику казати це. Адже в багатонаціональному і надчутливому НАТО не прийнято було публічно критикувати інших членів Альянсу. А зараз він саме критикував англійців — співвітчизників свого боса. І це було недобре, навіть враховуючи, що Мак-Кінлі — представник НАТО, а не звичайний британський військовий. Але Гансен сказав правду. Попри все. І Мак-Кінлі поважав його за це.
Полковник Гансен був абсолютно правий: як ще назвати цей армійський бордель? Хвалена об’єднана група військ підвищеної бойової готовності НАТО, яку створили з великою помпою на саміті Альянсу в Уельсі у вересні 2014 року, показала себе швидше вигадкою політиків, ніж реальним військовим підрозділом. Зараз все видавалося так, що група не витримує свій перший справжній іспит, хоч і командування нею передали Верховному головнокомандувачу відразу після оголошення про намір виконувати статтю 5. Але ж для того, щоб розгорнути її, знадобиться не менше двадцяти восьми днів! А це — дуже багато. І то все — ще квіточки. Британія, яка з 2010 року більше залежить від резервістів, ніж від кадрових військових, не зуміє швидко розгорнути такі важливі елементи будь-якої армії, як пункти управління і логістичні підрозділи.
— Не можу сказати, що я здивований, Фрітц, — мовив генерал, даючи полковнику зрозуміти, що не образився на його ремарку. — Я знаю зі свого власного досвіду: для того щоб закликати і підготувати резервістів, потрібні тижні, а то й місяці. Що вже й казати про забезпечення їхньої здатності успішно воювати з регулярною армією. І це ще при тому,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з Росією», після закриття браузера.