Читати книгу - "Тіньовий Перехід 2, impala"

Алекс стояв посеред різанини, його плечі тремтіли, коли він оглядав бездиханні тіла, розкидані по закривавленій землі. Сльози текли по його обличчю, прокладаючи чисті доріжки крізь бруд і пил. Його друзі - Ідріс, Сальма, Тарік, Леонард - всі лежали нерухомо, як камінь, їхні очі були порожні, а дух вивітрився.

Думка пронизала його горе, як блискавка. «Де Зейн?

Він закружляв навколо, з відчайдушною інтенсивністю скануючи поле бою. Його чоботи стукотіли по кам'янистій землі, коли він обшукував кожен куточок, кожну тінь. Надія мерехтіла в його грудях, крихка, як полум'я свічки в бурю.

І ось він побачив її - купку сірого попелу біля поваленого стовпа. Його серце завмерло, коли він наблизився. Там, напівпохований у пилюці, лежав ручний арбалет Зейна, із затвором, ще зарядженим і готовим до пострілу. Зброя розповідала історію, яку його розум відмовлявся прийняти. Зейна теж більше не було.

Алекс стиснув пальці навколо Ока Вічності, його холодна поверхня стала суворим нагадуванням про все, що він втратив. Він повернувся до запечатаної печери, його очі перетворилися на гострі, як бритва, щілини, коли темна енергія почала просочуватися крізь тоненькі тріщини в кам'яному бар'єрі.

Морос повертався.

Сутність демона просочувалася крізь каміння, як мазут, накопичуючись і перетворюючись на його мінливу, тіньову форму. Його багряні очі палали нестримною люттю, коли він побачив сцену перед собою - безголовий труп Хокса, розкидані рештки битви та Алекса, що стояв наодинці з Оком Вічності.

Тіньові щупальця поповзли по руці Алекса, обвиваючи артефакт. Око відреагувало, його поверхня спалахнула призматичним світлом, інтенсивність якого зростала, поки не загрожувала засліпити їх обох.

Морос кинувся вперед з надприродною швидкістю, пазуриста рука потягнулася до горла Алекса. Але його пальці зімкнулися в порожньому повітрі, коли Алекс зник у спалаху різнокольорового світла.

— А-а-а-а! — прокотився по арені рев Тіні.

Кінець