Читати книгу - "Майстер реліквій"

Герцог кивнув. Архідиякон поставив срібну скриню на вівтар, відкрив і торкнувся її вмісту.

Плащаниця з Шамбері, як здалося Дісмасу, була складена вздовж утроє — до ширини трохи завбільшки фута. Він рахував швидко, поки архідиякон і єпископи не почали розгортати її. Впоперек — тридцять два згортки…

— А тепер помолимося у тиші, — вимовив герцог.

Усі схилили голови, окрім Дісмаса і — він це одразу помітив — Караффи.

— Ессе sindon! — проголосив архідиякон. — Дивіться на неї.

Точно, подумав Дісмас. Після бичування Ісуса Пілат показав його розлюченому натовпу і сказав: «Ессе homo» — «Подивіться на людину». Не «подивіться на царя іудейського». Можливо, люди у натовпі розгледіли б, що цей жалюгідний, скривавлений чоловік ніякий не цар. Хитрість не вдалася. Натовп потребував розп'яття. Роздратований Пілат наказав написати на табличці, прибитій до хреста над головою Ісуса, сміховинне «Ісус з Назарета, цар іудейський» — на івриті, латиною та грецькою.

Дісмас згадав історію полювання за Святою Плащаницею. Перша зачіпка — з VI століття. Свята Ніна з Грузії стверджувала, що дружина Пілата зберегла плащаницю Христа. Скільки версій було! Він спробував згадати ім’я дружини Пілата… Клаудія, так? За легендою, вона прийняла християнство і закінчила життя теж святою. В Євангелії від Матвія говориться, що це вона надіслала повідомлення Пілату про те, що Ісус невинний. Їй наснився якийсь сон. Так само, як і дружині Юлія Цезаря Кальпурнії перед тим, як його вбили. Їм завсіди снилися кошмари, цим дружинам римських можновладців. Воно й не дивно після переїдань на нескінченних бенкетах…

У каплиці всі одночасно зітхнули.

Розум Дісмаса просвітлів, як повітря після грози.

35. Оце так показ!

— До бісової матері ту плащаницю. Дванадцять тисяч золотих екю! Гадаю, ми вкрадемо скриню.

Дісмас зітхнув.

— Конраде, не можна бути монахом і отак лаятись. Тобі байдуже до власної душі?

— Ти сказав, що це підробка.

— Ну… Зараз я вже не розумію. Можливо, так. Можливо — ні. Але все одно, не кажи такого.

— Розповідай далі, — попросила Магда.

Вони зібралися всі разом у найбільшій кімнаті апартаментів архідиякона, окрім Дюрера, який після показу пішов прогулятися наодинці з герцогом.

— Я бачив багато, дуже багато плащаниць. І жодної, схожої на цю. З іншими можна одразу бути впевненим, що це діло рук людини. Зображення нечітке. Спочатку ти його не бачиш. Потім — бачиш. Полотно якісне. Щільне плетіння «риб'ячя кістка». Дуже схоже на те, на якому малював Дюрер для Альбрехта, і на те, що я придбав у Базелі.

Чоловік високий. Обличчя видовжене. Ніс помітний. Повіки закриті. Герцог Карл казав, що зблизька можна розгледіти римські монети, які були покладені йому на очі. Але близько ми не підходили.

П'ять ран — як п'ять кровавих плям. На лобі — від тернового вінця. Руки складені на паху, так. Там ще текла кров із ран на плеснах. Не на долонях. Це точно, бо якщо б цвяхи вганяли у долоні, то вони б прорвалися під вагою тіла, і він би впав. На підошвах ступнів крові більше всього… Також є кров на боці, ця — з рани від списа Лонгина. Цей спис я здобув для Фрідріха Саксонського декілька років тому. Рана від списа на правому боці грудей. Що також співпадає. Римських воїнів навчали наносити удари у правий бік, бо противник тримав щита лівою рукою, захищаючи серце. Кров сама по собі не червона, а кольору плям від іржі… Плащаниця вся цільна — єдиний шматок. Десь чотирнадцять на чотири фути. З одного краю — переднє зображення тіла, з іншого — заднє, наче тканина вкривала тіло з двох боків і була зібрана на тім'ї…

І тут проблема. Я знаю від раввінів, з якими мав справу у Святій землі, що тоді був звичай використовувати окреме полотно для голови. І в Євангелії від Іоанна, дійсно, також говориться про окреме полотно для голови. А ця плащаниця цільна. Що з цього слідує? Нічого. На спині чоловіка сотні дрібних ран. Бичування — це така жорстокість. Римляни додавали свинець і гострі кістки на кінці батогів, щоб роздирати плоть. Тож можна подумати, що самого тільки бичування було б достатньо, щоб померти. Звісно, в більшості випадків, так і було. Але для Ісуса знадобилося більше страждань. Тоді…

Дісмас замовк і похитав головою.

— Що?

— Тоді таке трапилося! В каплиці стало дуже тихо. Герцог Карл, який досі говорив без упину, — навіть він замовк. Кожен напевне думав: «Ось плащаниця, в якій лежав розіп'ятий Ісус Христос». Це таки змушує притримати язика. Тож ми були там у тиші, кожен зі своїми думками. Потім почувся цей звук. Герцог Урбіно… Його раптом накрило. Він почав гатити себе кулаком у груди. І не тому, що йому бракувало Магдиної наперстянки, ні. Він повторював одне й те ж: «Меа culpa, mea culpa, mea maxima culpa!»[30]. Тоді він почав плакати. Скоріше, ридати. Ми дивилися один на одного, це було так, ну… взагалі ніяково. А тоді… Боже праведний!.. Лоренцо був на колінах, як і ми усі. Раптом він скочив на ноги і кинувся на плащаницю. Архідиякон і єпископи тримали її за краї… Бачили б ви їхні обличчя, коли вони второпали, що діється. Вони розгубилися, не знали, що робити. Врешті-решт, цей Лоренцо — герцог Урбіно, племінник Папи, почесний гість їх володаря. Після цього, здається мені, більше не відбудеться жодного приватного показу плащаниці для італійців, хворих на сифіліс.

— Що ж сталося?

— Сталося те, що герцог Урбіно схопив плащаницю обома руками і, доки архідиякон і єпископи не відняли її у нього, тицяв у неї обличчям.

— Святі небеса!

— Так. І яким обличчям — укритим жахливим гримом, щоб приховати гнійники, що не загоюються.

— Це огидно, — скривився Конрад.

— Так, Конраде, дуже. Я бачив вираз обличчя бідолашного герцога Карла. Думаю, він теж вважав це огидним.

— А тоді що?

— Тоді архідиякон і єпископи почали виривати плащаницю з рук оскаженілого Лоренцо. Але він не здавався. О, ні! Він міцно тримав її, ридав у неї, заливався слізьми і стогнав, благаючи Ісуса негайно зцілити його. У мене у голові майнуло: «Господи, вони ж зараз її розірвуть на шматки!» Уявляєте?

Магда перехрестилася.

— Наступної хвилини Караффа вхопив