Читати книгу - "Це війна!, Ана-Марія Еріш"

- А мені ніколи не подобався цей Джеймс. - фиркнула Лілі. - В мене зараз подвійна радість. Ми позбулися його, і Раян не винний. Ти рада, Тейлор?                                                            

- Не знаю. - я все ще була шокована.                                                                                          

- Думаю, зараз нам не варто її чіпати, адже Тейлор потрібно прийти до тями. Ми з Джеймсом не були близькими друзями, але мені образливо за цю зраду. - пояснив Брейден. - Давайте я підвезу вас додому.                                                                                                                                                      

- Я ще трошки затримаюся, адже пропустила стільки днів. Підійду до декана та попрошу матеріали. - просто відповіла я.                                                                                                                        

Вони ж лише попрощалися зі мною та пішли в сторону виходу. А я ж насправді мала іншу причину, чому не поїхала з ними. Я справді хотіла залишитися наодинці зі своїми думками. Тому я взяла конспекти, та швидко прийнялася їх переписувати. Це мене якось заспокоювало. Прийшла смс від Брейдена, і я відповіла йому, що ще в коледжі. Він висловив бажання приїхати та забрати мене, а я ж відмовилася. Однак він мене просто не хотів чути. Ну що ж, добре, якщо вже немає іншого виходу, то нехай буде так. Друг приїде хвилин за двадцять, і я вирішила провести їх на свіжому повітрі. Ці стіни давили на мене, і я відчувала, що просто починаю задихатися.                                                            

Тому, швидко зібравшись, я поспішила на парковку. Зараз коледж був майже повністю пустий, адже вже пізня година. Ніхто тут не затримається в такий час, хіба що якісь викладачі, проте цього разу я була одна. По ідеї мало б стати страшно, та мене зараз хвилювало зовсім інше. Я не повірила хлопцю, що так кохає мене. Він би справді ніколи не зашкодив. А я...                                                            

Саме з такими думками я і вийшла на вулицю. Однак нічне повітря ніяк не допомогло мені, а думки стали ще більш сплутаними. Хотілося просто повернути час назад, тоді я вчинила б інакше. Добре, просто треба дочекатися Брейдена і поговорити з ним. До речі де він? Діставши телефон, я прийнялася набирати його номер, але не встигла нічого сказати, адже удар збив мене з ніг...