Читати книгу - "Бот. Ґуаякільський парадокс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Перший блокпост — на північно-західній околиці Ґуаякіля, на перетині 48-го шосе та 30-ї Північно-Західної вулиці, за десять кілометрів від аеропорту Хосе Хоакіна де Ольмедо — «зняли» без жодного пострілу. Нападники зім’яли солдатів, що стояли на чатах, після чого швидко розправилися з рештою — блокпост знаходився на виїзді з міста у відносно спокійному районі, тож ніхто з еквадорців не очікував на напад. У результаті успішної атаки «сутінкові» заволоділи автоматичним станковим гранатометом американського виробництва «Mark 19», п’ятитонною повнопривідною вантажівкою «M939», армійським позашляховиком «Humvee» з установленими на даху великокаліберним кулеметом «Browning M2» та шістьма 5,56-міліметровими карабінами «Colt М4».
Після вдалого нападу психоістота не кинулася сторчголов на наступні пости. Спершу воно примусило нападників переодягтися в уніформу вбитих еквадорських солдатів.
Другий блокпост — на клеверній розв’язці на місці перетину 40-го та 48-го шосе — знешкодили швидше, ніж перший. Солдати 3-го батальйону 5-ї бойової бригади «Ґуаяс» розслаблено спостерігали, як до пропускного пункту наближається «Humvee» та тентована вантажівка. Більшість загинула, так і не зрозумівши, звідки по них відкрили вогонь. Далі не склалось. Потвора, що гнала інфікованих чоловіків до аеропорту, не врахувала, що клеверний міст на перехресті доріг № 40 та № 48 охороняють і з півночі, і зі сходу. Солдати зі східного блокпоста, зачувши стрілянину, кинулися на допомогу побратимам. Зав’язалась перестрілка, внаслідок якої східний опорний пункт і всіх його захисників було знищено. Із такої відстані його розмолотили на порох гранатами.
Одночасно розпочалася стрілянина на північному в’їзді до міста, біля мосту через річку Дауле, праву притоку Ріо-Ґуяас. Віадук охороняли бійці 9-ї амазонської бригади спеціального призначення, яку вчора ввечері перекинули зі східних регіонів Еквадору: заскочити їх зненацька не вдалося. Попри це, оборонці не протрималися й трьох хвилин. «Сутінкових» було вп’ятеро більше, жоден із них не мав навичок ведення бою в місті, однак усі разом вони діяли тактично правильно, як єдиний організм, шукаючи найслабші місця та легко зминаючи оборону солдатів.
Про атаки на блокпости на півночі міста негайно доповіли командуванню. Решту бойових патрулів миттєво привели в повну бойову готовність, але це не допомогло. Два загони «сутінкових», що рухалися до аеропорту з півночі та з північного заходу, зносили блокпост за блокпостом. Вони мали зброю, броню (на блокпосту за мостом через Дауле «сутінкові» захопили три кулемети М240 і дві броньовані колісні машини «Engesa EE-9 Cascavel» бразильського виробництва, по суті, колісні танки з 90-міліметровими гарматами на баштах) і основне — не боялись умирати. Еквадорська армія не так технічно, як морально виявилася не готовою до жорсткого протистояння в місті. Солдати готувалися до появи нехай і знавіснілих, але беззбройних психів, і не очікували, що по нашвидкуруч виставлених блокпостах гатитимуть із 90-міліметрової гармати, що «сутінкові» кидатимуться на пропускні пункти, шмаляючи в усе, що бачать, і ніскільки не боячись нарватись на кулю у відповідь.
Дві групи «сутінкових», поступово захоплюючи все більше зброї та боєприпасів, ривками просувалися на південь. Один загін прямував вулицею Франциско де Орельяни (авеню починається відразу за мостом через Дауле), другий — 48-м шосе до перетину з авеню Хуана Танки Маренго, після чого завернув на схід.
О 8:35 для еквадорського військового командування стало очевидним, що обидва загони прориваються до аеропорту.
XLVI
Середа, 21 січня, 08:41 (UTC –5)
Міжнародний аеропорт Хосе Хоакіна де Ольмедо
Ґуаякіль, Еквадор
Попри видимість захищеності та порядку, повітря всередині ґуаякільського аеропорту від тривоги здавалося гірким і тванистим, неначе переварений кисіль. Пасажири в чергах реєстрації дратувалися та намагалися прослизнути без черги. Працівники авіакомпаній, які теж відчували застигле в непорушному повітрі напруження, сердито огризалися до чоловіків і жінок, котрі, ігноруючи загороджувальні стрічки та жовті лінії розмітки, напирали на стійки. Аеропорт захлинався великою кількістю додаткових рейсів, скерованих до Ґуаякіля, щоб допомогти з евакуацією людей.
За чверть до дев’ятої Тимур, Ріно та Лаура нарешті підійшли до стійки реєстрації. Лаура поклала на стійку роздруківку з підтвердженням придбання квитків і три паспорти. Стомлений і затурканий працівник «LAN Chile» узяв документи та почав вводити дані в систему. Через хвилину зі спеціального апарата вискочили три віддруковані смужки картону — посадкові талони. Еквадорець наготувався віддати документи Лаурі, але несподівано затримав погляд на синьому із золотим тризубом паспорті Тимура.
— Перепрошую, а ви маєте візу? — він відклав посадкові талони та розгорнув паспорт. — Наскільки я знаю, громадянам України для перетину чилійського кордону потрібна віза.
Південноафриканці та французи могли в’їжджати до Чилі просто за закордонним паспортом, українці потребували візи. На щастя, у серпні 2009-го, коли Тимур Коршак уперше вирушав до Чилі, Оскар Штаєрман, адміністратор проекту «NGF», подбав, щоб українцю відкрили багаторазову візу.
— У мене шестирічна робоча віза, — спокійно сказав Тимур.
Працівник «LAN Chile» скрупульозно роздивлявся візу, що мала вигляд печатки, яка займала всю сторінку паспорта.
— Робоча? Ви не відвідували Чилі протягом минулих п’яти років. У вас є запрошення від компанії, яка бере вас на роботу? Боюся, без цього документа, я буду змушений…
Його слова обірвав гуркіт пострілів зі 105-міліметрових гармат, що злилися в один потужний залп. Моментально кілька сотень людей — усі, хто знаходився в залі відправлень, — повернули голови на захід, до широких вікон термінала. Постріли лунали з-під естакади, відповідно, із вікон горішнього термінала побачити, що діється біля виходу із зали прильотів, не було можливості, однак Тимур здогадався, що стріляли з танків, розташованих перед загорожею з бетонних блоків. За мить згори долинуло тихе клацання — відкрили вогонь снайпери.
Першим голову на схід повернув Тимур Коршак.
— Пробач, чувак, — прошепотів він українською, після чого перехилився через стійку та вирвав із рук еквадорця паспорти та посадкові талони. — Мерщій на паспортний контроль! — гукнув через плече Лаурі та Ріно.
Під естакадою загавкав кулемет; до термінала вривалися перелякані пасажири, яким в останню мить пощастило пройти повз контрольний пункт, кричали жінки; військові швидко перегороджували проходи мотками колючого дроту, блокуючи всі входи до аеропорту. За дротом лишалося чимало людей, які голосили, лаялися та розмахували квитками, благаючи їх впустити. Якась жінка намагалася перекинути через
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бот. Ґуаякільський парадокс», після закриття браузера.