Читати книгу - "Леопард"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він кивнув охоронцеві, провів перепусткою по зчитувачеві турнікета й ліфтом спустився у підвал. Звідти похапцем через Кишку — до кабінету. Підкурив першу за сьогодні цигарку й, поки завантажувався комп’ютер, набрав номер мобільного. У Катрини Братт голос був ще заспаний.
— Спробуй знайти, який зв’язок між Тоні Лейке й кожною жертвою, включно з Джуліаною Верні з Лейпцига, — сказав Харрі.
— У загальній вітальні нікого нема й не буде щонайменше до половини дев’ятої, — відповіла Катрина. — Зараз піду пошукаю. Щось іще?
Харрі вагався.
— Чи не могла б ти перевірити за базами Юссі Колкку? Він поліцейський.
— А що з ним не так?
— У тому-то й річ, — відповів Харрі. — Гадки не маю, що з ним не так.
Харрі відклав телефон убік і сів за комп’ютер.
Тоні Лейке дійсно мав одну судимість. Поза тим, за оперативними базами даних, він і раніше мав проблеми з поліцією, та ще й двічі. Обидва рази, як і зазначав Колбйорнсен, за тяжкі тілесні пошкодження. У першому випадку заяву забрали, а у другому — справу закрили.
Харрі вписав ім’я Тоні Лейке у Гугл і виявив кілька статейок, здебільшого про його заручини з Лене Галтунг. Але випливло дещо й з фінансових видань, де його то називали інвестором, то лаяли біржовим спекулянтом, а то й нетямущим неотесаним бараном. Наприклад, у «Капіталі» писали: мовляв, Лейке — один з отари баранів, які плетуться за Крингленом, вожаком із дзвіночком на шиї, безоглядно його в усьому наслідують, починаючи з придбання акцій, дачних будиночків і машин аж до того, які ресторани слід обирати, які напої, жінок, офіси, помешкання та де відпочивати.
Харрі шукав ще, поки не натрапив на дещо у «Фінансавісен».
— Ось воно! — прохопилося у нього.
Тоні Лейке, безсумнівно, добре стояв на ногах. Точніше — на видобувній копальні. Хай там як, а видання «Фінансавісен» написало про проект видобутку корисних копалин, котрий Лейке започаткував і був його двигуном. Фотограф зняв його разом з партнерами, двома молодиками з проділом навкіс. Уся трійця — не у дизайнерських костюмах, а у робах — сиділа на стосі дощок біля гвинтокрила. Тоні Лейке посміхався серед усіх найширше. Широкоплечий, довгоногий, смаглявий, з темним волоссям і красивим орлиним носом, котрий у поєднанні з усім іншим наводив на думку, що у його жилах є крапля арабської крові. Але вигук, який злетів з губ Харрі, стосувався радше заголовка: «КОРОЛЬ КОНГО»! Харрі шукав далі.
Жовту пресу більше цікавило майбутнє весілля з Лене Галтунг і перелік запрошених гостей.
Харрі поглянув на годинник. П’ять на восьму. Він зателефонував черговому.
— Мені потрібне підкріплення, щоб затримати людину на Хольменвейєн.
— Арешт?
Харрі розумів, що, маючи такі непереконливі докази, ордер на арешт він не отримає.
— Мені треба привезти одну людину на допит, — уточнив він.
— Мені почулося, що ви сказали «затримати». Навіщо вам допомога, коли потрібно лише…
— Двоє людей і авто біля гаража через п’ять хвилин! Згода?
Замість відповіді Харрі почув, як той сплюнув, і розцінив це як згоду. Він зробив кілька затяжок, потім загасив цигарку, підвівся і пішов. Не пройшовши Кишкою й десяти метрів, почув за спиною слабкий дзенькіт, то був стаціонарний телефон.
Він саме вийшов з ліфта і прямував до виходу, коли хтось гукнув його на ім’я. Охоронець махав рукою. Перед стійкою він побачив чиюсь спину у гірчично-жовтому вовняному пальті.
— Про вас запитують, — мовив охоронець.
Гірчичне пальто озирнулося. Із тих, що схожі на кашемір, а може, й справді кашемірове. Харрі радше схилявся до другого. Бо пальто облягало широкі плечі довгоногого чоловіка з темними очима, темним волоссям і, можливо, краплиною арабської крові у жилах.
— А ви дебеліші, ніж на фото, — мовив Тоні Лейке, демонструючи цілу низку порцелянових зубів та простягаючи руку.
— Добра кава, — мовив Тоні Лейке, і навіть скидалося на те, що він щирий.
Харрі глянув на довгі скоцюрблені пальці, які тримали чашку. Лейке сам зі сміхом звернув його увагу на це, коли вітався. Мовляв, це не заразне, просто — давній ревматоїдний артрит, спадкова хвороба, а заразом — надійний метеоролог.
— Правду кажучи, я гадав, що у старших інспекторів кабінети кращі. Не жарко?
— Поруч бойлерна із в’язниці, — пояснив Харрі, вдивляючись у свою чашку. — То ви прочитали про все у «Афтенпостен» сьогодні вранці?
— Так. За сніданком. Правду кажучи, мені стало зле.
— Чому?
Лейке трохи відкинувся на стільці, як пілот «Формули-1» перед стартом.
— Сподіваюсь, це залишиться між нами.
— Між нами — це як?
— Між поліцією та мною. А ще краще — між вами та мною.
Харрі сподівався, що голос у нього буде спокійний, не виказуючи хвилювання.
— І у чому причина?
Лейке вдихнув.
— Не хочу, щоб преса винюхала, що я був у Ховасхютті тієї ж ночі, що й депутат стортингу Маріт Ульсен. Незабаром весілля, а ЗМІ й так про мене не забувають. Нині буде недоречно, якщо моє ім’я пов’яжуть з убивством. Журналісти накинуться на цю сенсацію й можуть… витягти на світ Божий деякі епізоди з мого минулого, які я хотів би навіки поховати.
— Зрозуміло, — мовив безневинно Харрі. — Звісно, я мушу зважити багато чинників, тому наразі нічого обіцяти не можу. Але ж ми не на допиті, просто розмовляємо, та й зазвичай я не виказую таку інформацію пресі.
— І моїм… близьким?
— Ні, якщо для цього немає підстав. Але ви переймаєтесь тим, що хтось дізнається, що ви приходили до мене. То чому ж тоді прийшли?
— Ви ж просили тих, хто ночував у хатинці, повідомити. Адже це мій громадянський обов’язок, так? — Він благально глянув на Харрі. А потім скривився: — Трясця, я просто злякався! Зрозумів, що можуть докопатися до всіх, хто був у Ховасхютті тієї ночі. Тож сів у авто і примчав сюди.
— А останнім часом не траплялося чогось такого, що налякало вас?
— Ні. — Тоні Лейке замислено дивився перед себе. — Окрім крадіжки зі зломом, коли вдерлися до мого будинку через двері у підвалі. Це трапилось кілька днів тому. Мабуть, треба було сигналізацію поставити, так?
— До поліції заявляли?
— Та ні, вкрали лише велосипед.
— Гадаєте, серійні убивці на дозвіллі крадуть велосипеди?
Лейке розреготався й усміхаючись кивнув. Не дурнуватою посмішкою людини, яка сама усвідомила, що бовкнула нісенітницю, зауважив Харрі. А обеззброюючою посмішкою чемпіона, що звик до своїх перемог, яка ніби промовляла: «Гаразд, приятелю, ти мене підколов».
— Чому ви вирішили поговорити саме зі мною?
— У газеті пишуть, що ви ведете розслідування, тому я й поклав собі прийти, гадаю, правильно вчинив? Крім
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Леопард», після закриття браузера.