Читати книгу - "Грот афаліни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Навпаки, будемо вручати не по три, а по п'ять на кожній виставі. Я сказав, щоб збільшили випуск. А почнемо економити на центах, то втратимо долари.
— Ум-м-м… — Містер Крафт заплющив очі.
— І в мене лихо. Хтось погосподарював уночі, обікрав. Магнітофон пропав з робочою стрічкою, усі речі перевернуті. Може, одна компанія діє? Треба дзвонити в поліцію! — швидко промовив Судзір.
Містер Крафт мугикав, не розплющуючи очей. Янгові здалося, що в голосі Судзіра немає вже ніякої тривоги.
«А може, Судзір і підкинув цього листа? І сам у себе вкрав магнітофон, щоб відвести підозру?» — Янг подивився на Раджа: чи так думає і він? Але на обличчі брата нічого не можна було побачити, і Янг сам злякався своєї думки. То що ж тоді виходить? Хто ж такий після цього Судзір?
— Лист прийшов не поштою. Підсунули під двері сьогодні вночі… — сказав Крафт безбарвним голосом. — Ніхто з вас нічого не помітив підозрілого?..
«Ні!» — похитали головами.
— Двері в коридор відімкнули, не ламали. Користувалися, мабуть, відмичками. У сторожа й питати не слід, нікому він ключів не давав. Окрім Гуги й мене, нікому не мав права, а тепер Янгу даватиме… Містер Судзір, а якого ото вам листа вчора подали з букетом? — несподівано запитав Крафт.
Судзір полоснув Янга ненависним поглядом.
— Хіба мало які записки можуть передавати жінки чоловікам! Або навпаки… Навіть лопотливий індик не розказує своїх інтимних секретів індичці, — сухо сказав він.
— Еге ж, а проте… Пробачте… Подзвоніть поліції самі, мене ще ноги погано тримають. А про записку від «Білої змії» не кажіть, а то можуть і не приїхати. Я знаю їх — всі вони там боягузи. О, якби це було в старій добрій Англії! Можна було б увесь Скотланд-Ярд на ноги підняти.
Судзір зайшов за стіл, переставив зручніше телефон. А поки переставляв і набирав номер, говорив:
— За успіх сьогоднішніх вистав я не ручуся. Дельфіни звикли до музичного супроводу… Може, варто відмінити хоч ранкову виставу, а провести репетицію зайвий раз?
— Відміняти будемо тільки тоді, коли, не доведи господи, не буде жодного живого дельфіна. Я ж не можу знімати капелюх, жебракувати біля воріт… Містере Судзір, вам доведеться самому сказати кілька слів про дельфінів. Що саме — не мені вас учити.
Янг перший шмигнув з кабінету. Треба було терміново готувати рибу. Де той копун Абрахамс ходить, чи хоч підвіз свіжу?
4
Янг помітив: Судзір задоволений. Але й стривожений: чому так легко йдуть дельфіни на контакт з Янгом, а з ним — туго, не допомагає іноді й риба? Може, дельфіни просто люблять дітей — хоч своїх, хоч людських?
Єва, він упізнавав її по трьох білих подряпинах-смужках на лівому боці за грудним плавцем, лащилася, як собака. Може, згадувала в цей час свою доньку Джейн? Може, людська дитина чимось заміняла малюка? Коли Янг довго залишався під водою, пірнала і вона, рострумом делікатно, але рішуче підштовхувала під живіт, під груди, щоб скоріше випливав. І вона, і Дора, і Бела, навіть могутній Дік (у нього з правого боку в нижній щелепі зуб сидів не в ряду, а ніби ступив крок до язика, а з лівого боку чотири зуби вже стерлися аж до коренів) любили тертися об Янга, брати його за литку зубами, проводити сюди-туди, ніби чухати. Коли першого разу отак зробила Єва, Янг з переляку смикнув ногу, і на литці зосталися багряні смуги від зубів. Дельфінки відчули запах крові, розтривожилися, заджеркотіли, як горобці. Може, ті, інші самки, докоряли Єві за необережність, а вона виправдувалася, що Янг сам винуватий, не треба так впадати в паніку. Наджеркотівшись, Єва підпливла до Янга, далася почухати себе під плавцями, сама тернулася щокою об його бік — ніби просила пробачення. Всі інші самки дружелюбно кружляли навколо, висовували з води голови, посміхалися на весь рот. Тут же і Дік плавав й аніскільки не хвилювався за свій гарем, не ревнував до Янга.
Бобі, коли Янг давав йому цілу невелику рибинку, не пірнав, щоб з'їсти, а брав делікатно за хвостика й підкидав так, що рибка робила тройне сальто і падала в рот. Нагулявшись, нахвалившись своїм умінням, Бобі з'їдав рибку — під водою, звичайно.
Малюк бачив, що під час вистави Судзір дає дорослим дельфінам рибу тільки тоді, коли ті правильно виконають якийсь трюк. І він ловив у воді то листик, то шматок медузи, ніс Судзірові або Янгові, роззявляв рот: «Дайте і мені!» Якось Бобі подав Янгові медузу, а натомість Янг нічого не дав. Бобі пірнув і так плеснув хвостом біля обличчя, що на Янга хлюпнув потік води. Виринув малюк після цього і насмішкувато дивився, як Янг відкашлюється.
У проміжку між першою і другою виставами Янг майже весь час хлюпався з дельфінами. Судзір щодо цього нічого не говорив, мовчки погодився. Привчив малого до сигналів-свисту. Варто було двічі довго і двічі коротко свиснути, а потім ще двічі коротко (за ритмом, ніби слова: «Ти де, Бобі? Пли-ви сю-ди»), і дельфіненя мчало стрімголов.
Посинілий, як дельфін, зголоднілий, вилазив Янг з басейну і тільки тоді згадував, що треба взяти маску з грубкою, тренуватися з нею. Радж відігрівав його гарячою кавою, запаси провізії в Раджа катастрофічно зменшувалися, на апетит Янг не скаржився. Добре, що донна Тереза знову, не дочекавшись їх у готелі, прийшла з візитом у дельфінарій. Пакунок з їжею цього разу був значно більший. Зворушено дивилася, як вони знищують котлети і ковбаски, особливо Тота: «Бідний собачко, як ти схуд… Зовсім зіпсуєш шлунок, а тут, мабуть, ветеринара немає. Янге, хлопчику мій, ти все-таки старайся приводити Тота на обід. І вранці годуй неодмінно, я зроблю деякі запаси в холодильнику. Бери, не соромся…» Янг згадав білу шафочку-холодильник біля стіни спальні в номері готелю. Не заглядав у неї ще жодного разу, а варто було б.
— Донно Терезо, не можу я у вас більше! Я вже на службі… Пошукайте собі когось іншого, — почав Янг проситися, щоб відпустила.
Але синьйора і слухати не хотіла.
— Як іншого?! Ой, що ти говориш — чужого взяти з вулиці?! Тота звик до тебе! У нього може бути нервовий стрес! Зіпсується шлунок, зіпсується характер… І в мене буде стрес! Я тебе полюбила. Мені буде дуже прикро, якщо ти нас залишиш! Навіть і не думай, чуєш?
І пішла. А Янг дивився їй услід, і хотілося плюнути зі злості. Чудовий Тота, потішний, він сам звик до нього.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грот афаліни», після закриття браузера.