Читати книгу - "Снігова королева"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тут нема води, — скаржився полонений жайворонок. — Вони всі кудись пішли й забули налити мені води. У мене в горлечку пересохло — вогнем пече. Мене кидає то в жар, то в холод, та ще й тут така задуха. Ох, лишенько! Я помру і більш ніколи не побачу зелених лук, трави — усієї краси, яку створив Господь!
І жайворонок клюнув дзьобиком травичку, щоб хоч якось освіжитись. Тут він помітив маленьку ромашку, кивнув їй, поцілував дзьобом і промовив:
— Ти також тут зав’янеш, бідолашна маленька квіточко. Ти і цей шматок дерну — все, що вони дали мені замість цілого світу, яким я тішився на волі. Кожна бадилинка трави має замінити мені зелене дерево, кожна твоя біла пелюстка — пахучу квітку. Ох! Ти лише нагадуєш мені про все, що я втратив.
«Як би я хотіла втішити бідолашного жайворонка», — подумала ромашка. А вона не могла поворухнути листочками. Проте її ніжні пелюстки пахли дедалі дужче — їхній аромат перевершив звичні пахощі ромашки. Птах помітив це, і хоча він помирав від спраги й вискубав усі травинки, щоб хоч якось зменшити страждання, не зачепив квітки.
Настав вечір, а ніхто так і не прийшов, щоб дати бідолашному птахові бодай краплину води. Жайворонок розкрив свої крильця й затріпотів ними, усе, що він міг промовити, було тільки слабке й сумовите «Цвінь, цвінь!» І його сердечко розбилось від страждань і муки.
Ромашка не могла так спокійно, як минулого вечора, заплющити свої пелюстки й заснути, — вона сумно схилила голівку.
Хлопчики прийшли тільки наступного ранку. Коли вони побачили мертвого птаха, то гірко заплакали, викопали могилку і прикрасили її квітами. Тіло жайворонка поклали в гарну червону коробку — діти збирались поховати його з королівською пишнотою. Вчора вони покинули його страждати від спраги у зачиненій клітці, а тепер побивалися за ним і прикрашали його квітами. Шматок дерну з маленькою ромашкою викинули на дорогу. Ніхто й не згадав про квітку, яка мала такі ніжні почуття до птаха й стільки зробила, щоб полегшити його страждання.
Талісман
Принц і принцеса святкували медовий місяць. Вони були невимовно щасливі. Тільки одна думка тривожила їх: вони не знали, як зберегти це почуття нестримного щастя. І вирішили розшукати талісман, що оберігав би їх від усіх гірких розчарувань, котрі можуть спіткати у шлюбі.
Хтось розповів їм про чоловіка, що жив самотою у лісі. Казали, він дуже мудрий і може зарадити навіть у найскладніших ситуаціях. От принц із принцесою покликали його й розповіли про своє бажання. Мудрець уважно вислухав їх і мовив:
— Мандруйте по світу, відвідайте всі країни. Скрізь, де зустрінете щасливе подружжя, попрохайте у нього маленький клаптик тканини, яку ті люди носять близько до тіла. Цей засіб неодмінно допоможе!
Принц із принцесою вирушили у мандрівку. Незабаром на своєму шляху вони почули про лицаря та його дружину — люди розповідали, що вони живуть найщасливішим подружнім життям, яке тільки можна собі уявити. Тож молодята подалися до замку лицаря й запитали, чи справді його шлюб настільки безхмарно щасливий, як ото кажуть.
— Звісно, це так, — почули вони у відповідь. — Але одна прикрість — у нас немає дітей!
Тож принцу й принцесі не вдалось роздобути талісман, і вони подалися далі.
І от вони прибули до країни, де почули про чоловіка, який жив у сердечній злагоді зі своєю дружиною все життя. Пішли до нього до нього і спитали, чи справді він такий щасливий, як про те кажуть люди.
— Так, я щасливий, — відповів чоловік. — Ми з дружиною живемо душа в душу. Одна морока — у нас дуже багато дітей, і від них маємо стільки клопотів!
Тож і від нього молодята не змогли отримати бажаний талісман. Мандрували вони, мандрували по всьому світу, та так і не знайшли людей, які були би беззастережно щасливі в шлюбі.
Одного дня вони побачили пастуха, який радісно награвав на флейті. Йому назустріч простувала жінка. На руках у неї було немовля, а трошки старшого хлопчика вона вела за руку. Побачивши її, пастух весело привітався, а потім підхопив на руки дитя, поцілував і пригорнув його. Собака пастуха підбіг до хлопчика, лизнув його ручку й заходився гавкати та підстрибувати на радощах. А жінка розстелила на траві скатертину і сказала:
— Татусю, іди їсти!
Чоловік сів і заходився обідати, але перший шматок він дав дитині, а другий розділив між хлопчиком і собакою.
Усе це спостерігали принц і принцеса. Молодята підійшли ближче і звернулись до подорожніх:
— Певно, ви по-справжньому щасливі ра зом!
— Авжеж, — погодився чоловік. — Слава Богу за це! Навіть принц із принцесою не могли би бути щасливішими за нас!
— Тоді послухайте, — принц звернувся із проханням до чоловіка, — зробіть нам ласку, й ви ніколи про це не пошкодуєте. Дайте нам маленький клаптик тканини з одягу, який ви носите близько до тіла!
На це прохання пастух із дружиною якось дивно переглянулись. Зрештою пастух сказав:
— Хай Бог буде свідком! Я був би радий віддати вам не те що маленький клаптик, але й цілу сорочку, якби тільки вона в мене була. Але в нас немає навіть власного лахміття!
І принц із принцесою помандрували далі. Врешті вони стомилися від марних блукань і вирішили повернутись додому. Проїжджаючи повз хатину відлюдника, вони спинилися, щоб розказати йому про свої мандри, і почали докоряти: мовляв, як він міг дати їм таку безглузду пораду?
На це мудрець усміхнувся і сказав:
— Хіба ж ваша мандрівка була зовсім даремною? Невже ви нічого з неї не дізнались?
— Чому ж, — відповів принц, — я дізнався про те, що задоволення власним життям — це найбільш рідкісний дар на землі.
— А я дізналась про те, — додала принцеса, — що для того, аби бути щасливою, людині треба небагато — бути щасливою!
І принц узяв принцесу за руку, й вони поглянули один на одного щирими поглядами, в яких світилась справжня любов. Тоді мудрець благословив їх і сказав:
— Ви знайшли свій справдешній талісман — у власних серцях! Дбайте про нього, оберігайте його, і злі сили зневіри й невдоволення не матимуть над вами влади!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Снігова королева», після закриття браузера.