Читати книгу - "Велике плавання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Слідом за нами на білому коні, вкритому розкішною попоною, їхав адмірал у супроводі дворян Арагонії, Кастілії і Леону.
Вулиці були до того людні, що сторожі мечами і списами доводилося прокладати дорогу. Найповажніші городяни і найвродливіші дами вважали для себе за честь приторкнутися до адміралового стремена. Я бачив, як жінки з балконів кидали на дорогу шовкові і парчеві укривала, хустки і килими, аби потім хизуватися, що по них ступав кінь Крістоваля Колона.
Так, супроводжувані вітальними вигуками натовпу, ми повільно наближались до Калла-Анки, колишнього альказару[83] маврітанських царів, де тимчасово перебували король і королева.
Розділ V
ДРУГА БАТЬКІВЩИНА АДМІРАЛА
За два дні до нашого прибуття в Барселону ми зупинились переночувати у невеличкому селі Фуенхес.
Весняна ніч пахтіла квітами, а солов'ї своїм лящанням не давали нам заснути.
У кімнаті харчевні було тісно і душно, і пан звелів приготувати йому постіль під величезним лавром. Я ліг поблизу, біля дерева, у м'яку і соковиту траву. Місячне сяйво ллялося по глянсуватому листі, мов живе срібло[84]. Листя ледь-ледь дзвеніло.
Я пролежав довго мовчки, намагаючись заснути, і, повернувшись нарешті на бік, зустрівся очима з поглядом адмірала.
Він лежав, витягшись, підклашви руки під голову. «Звична поза мрійників», — сказав би синьйор Маріо.
— Що, і тобі солов'ї не дають заснути? — лагідно спитав пан. — Поглянь на це дерево, яке воно могутнє і розлоге. Для мене воно уособлює славу З'єднаного королівства! Чи придивився ти уважно до цієї країни? Ти молодший від мене і, звичайно, будеш ще свідком її розквіту. Чи зауважив ти, який працьовитий і діяльний іспанський народ? О, Кастілія і Леон! Я сходив їх вздовж і впоперек, побував і при блискучих дворах могутніх грандів, і в убогих халупах рибалок.
Я давно вже знаю, що, коли пан починає про що-небудь оповідати, все розквітає, прикрашене його багатою фантазією. Якби йому забагнулось описати Віко-Дрітто-Понтічеллі, вуличку в Генуї, на якій він народився, нікому й на думку не спало б, яка вона брудна, крута і вузька насправді. А тут, як на зло, сон, що довго тікав од мене, почав потроху мене долати. Тому, повернувшись на бік, я безсоромно пропустив повз вуха блискучі описи вершин Сьєрри-Невади й апельсинових гаїв південного узбережжя.
— Чи помітив ти, що діється в Кастілії?! — вигукнув пан (І я, здригнувшись, прокинувся від цього питання.). — Чи розумієш ти тепер, чому саме її я обрав собі за другу батьківщину?!
Я розумів, що Португалія, до якої пан спочатку звернувся за допомогою, відхилила його плани; Франція, куди він з цією ж метою послав свого брата Бартоломе, не поспішала відповідати, й адміралу залишилось лише віддати себе під покровительство Кастілії. А працьовитість і кмітливість іспанців я запримітив набагато раніше, ще перебуваючи на кораблі.
— Авжеж, месіре, — сказав я.
— Якби ти мав розум допитливіший і очі зіркіші, — вів далі пан, — то, пройшовши пішки від Палоса до Берселони, ти б зрозумів мене без слів. Ось я пророкую тобі, що ні Генуї, яка втратила свою колишню могутність[85], ні тим паче Венеції, ні Португалії, а саме Арагонії, Кастілії і Леону судилось стати володарями морів. І я, адмірал Крістоваль Колон, здобуду їм цю славу. Чвари[86] закінчилися, відколи закоролювала Ізабелла, маврів вигнано, країна розквітає під мудрим правлінням великих королів, ринки Європи будуть переповнені іспанською шкірою, парчею, вином, а я, скоривши Індію володінню…
— Авжеж, месіре, — сказав я, почуваючи, що ще одна хвилипа, і я засну. — Все це буде чудово, але раніше необхідно розмістити по госпіталях і притулках весь цей натовп нещасних…
Ти дурний, наскільки може бути дурний підмайстер! — прикро вигукнув пан.
На цьому закінчилася наша розмова.
Йдучи пішки від Палоса до Барселони, я справді мав змогу надивитися і почути вдосталь, щоб зрозуміти, що коїлось у країні.
Ще до від'їзду з Палоса я знав, що Фердінанд, прозваний Католиком, невтомно бореться з ворогами нашої святої віри. Я знав також і те, що половину королівської казни становлять гроші, одержані від продажу майна осуджених маврів і євреїв. Я знав, що по всій Кастілії димлять багаття, на яких корчаться обвуглені тіла нещасних. Але тоді я не обтяжував себе роздумами про це.
Мене з дитинства вчили, що сарацини[87] плавають по морю і нападають на християнські судна, щоб потім захоплених бранців продавати в рабство. Вони мені здавались грубими і лютими варварами, що плюндрують нашу святу віру.
Ще гіршої думки я був про євреїв. Коли спалювали в Пізі єретика Джакомо Піанделло, мати моя та інші люди говорили про нього: «Він чаклун і єретик, і він, прости йому господи, знається з євреями!»
Тому, зустрічаючи єврея, я тихенько плював йому вслід, щоб ця зустріч не накликала на мене лиха. У Генуї я знав одного лихваря-єврея, який позичав гроші моєму господареві, синьйору Томазо. У нього були червоні, вивернуті повіки, і, рахуючи гроші, він весь трусився від жадоби. З однієї цієї людини я робив висновок про весь народ.
На кораблі мені
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велике плавання», після закриття браузера.