Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

Царства Божого і правди його, а це все додасться, знає-бо Отець ваш небесний, чого потребуєте». Всю-бо про себе турботу на Бога-Опікуна переклавши, втішав себе словами Псаломника: «Перекинь на Господа печаль свою, і Він тебе прогодує». Коли так утішав себе, проганяв сумнів, який ворог йому вкладав. Бог же не покидає угодника свого, який покладається на Нього, — послав до нього двох мужів незнайомих, які мали зі собою кережу (як же звичай для людей, що живуть у примор'ї, ношу мати, коли відходять кудись взимку), повну хлібів, і муки, і масла, і віддали преподобному, кажучи: «Якщо хочеш, отче, бери з ноші цієї та їж, ми ж, коли Господь звелить, прийдемо до тебе». Те мовивши, зразу відійшли, і не встиг преподобний спитати їх, звідкіля вони. Вони ж більше не з'являлися святому. І довгий час Зосима блаженний чекав мужів тих. Коли бачив, що не повертаються, пізнав, що Боже то відвідання. І дякував Господові за молитовну Його про нього опіку і невимовний дар. Після того минула зима, старець Герман прийшов, привів зі собою одного чоловіка з мирян, на ім'я Марко, заняттям рибалку, і з ним досить привіз їжі, ще ж і сіті, щоб ловити рибу. І незабаром Марко монаший чин прийняв, тоді й инших багато, спасення собі бажаючи, почали до них приходити і жити з ними, будуючи собі келії і трудом рук їжу добуваючи. Постарався Зосима преподобний: збудував церкву малу в ім'я Господа нашого Ісуса Христа на згадку про прекрасне Його Переображення, на тому місці, де було йому видіння, що явило церкву з осяянням невимовного світла, приєднав же до церкви і трапезну малу — і спільне почали життя. І послав одного з братів у Великий Новгород до архиєрея Йони, щоб попросити благословення на освячення храму і щоб подав ігумена монастиреві їхньому пустельному. Архиєрей же скоро послав до них благословення і єромонаха Павла, щоб був їм ігуменом. І зрадів преподобний Зосима, і блаженний Герман, і всі брати через благословення архиєрейське і через ігумена. І освятили церкву й монастир на славу Божу. І так почалася пречиста і преславна обитель Соловецька. Але швидко ігумен Павло, не стерпівши пустельного труду, повернувся у град, після нього був инший ігумен, на ім'я Теодосій, але й він також пішов. І порадилися брати з преподобним, щоб не брати собі ігумена з инших монастирів, але з-поміж себе вибирати. Тоді й другу раду брати додали — аби самого того преподобного Зосиму на покровительство змусити, що й зробили. Поспішили-бо деякі з братів до великого Новгорода й попросили архиєрея, щоб листом прикликав отця їхнього і рукопоклав їм на священство та на ігуменство, навіть якщо не схоче. І зробив те архиєрей, послав писання до преподобного, прикликав його до себе й переконав прийняти священство та ігуменство. Настановив його достатньо й відпустив з честю. Також і з громадян багато часто давали преподобному на монастирську потребу: посуд, і одяг, і срібло, і збіжжя доволі. І прийшов преподобний в обитель свою, сяючи чесністю священства, і саном ігуменства, і зустріли його брати чесно, усі тішилися отцем своїм. Коли ж першу в обителі своїй почав преподобний відправляти Літургію Святу, було на ньому божественне чудо, яке всі бачили. Лице його просвітилося благодаттю Святого Духа, як лице ангелове, і пахощів сповнилася церква, що було ясним свідченням достоїнства його, що гідний прийняти сан священства. І зраділи всі радістю великою через такого пастиря свого, Божої благодаті сповненого, і прославили Бога. Трапилося тоді бути деяким купцям, і дав їм преподобний просфору зі священнодійства свого — вони зі зневагою згубили її. І бачив брат Макарій пса, що стояв над нею і хотів схопити зубами, але обпалився вогнем. Підійшовши близько, нічого не знайшов, окрім просфори тої, приніс її до преподобного, побачене розповів, і дивувалися ті, що чули. Після цього преподобний Зосима, побачивши, що день за днем примножується його братія, що не вміщає церква тих, які збираються на звичні відправи, постарався більшу збудувати церкву, аби не тісно було вміщатися всім на соборне церковне правило, і келій багато поставив, і монастир розширив. Тоді через декілька років згадав преподобного Саватія, який на тому острові багато чернечими трудами подвизався, пожалів за ним, що чесні його мощі спочивають в иншому місці, там, де переставився, при Вига-ріці, а не на тому місці, на якому багато років пустельне в постництві провадив життя. І вирішив з братами перенести мощі Саватія преподобного з Вига-ріки до себе. Ще коли він про те вирішував, прийшов лист з обителі Пречистої Богородиці з Білого Озера, який приніс один чернець монастиря преподобного Кирила, написаний від ігумена і братів до преподобного Зосими. Було ж написано таке: «Благодать і милість від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа улюбленому в Христі настоятелю духовному, боголюбному ігуменові Зосимі зі всіма братами радіти. Чув я від тих, що приходили зі сторони вашої до нас, про острів (Половецький, який через морську незручність не заселений людьми з давніх літ, відколи сонце на небі сяяти почало. Нині ж чуємо, що на острові тому Божою волею і Пречистої Богородиці заступництвом і вашої в Бозі працьовитости старанням зробилося мешкання для ченців і влаштувався монастир чесного Переображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. І братів багато зібралося, і все добре, молитвами Пречистої Богоматері, влаштувалося, лише одного блага позбавлені: преподобного Саватія ви забули, який перед вашою працьовитістю на тому місці в Бозі жив і закінчив життя своє в постах і трудах, був у подвигах добродійних досконалий. Як же давні преподобні отці, так і він, всією душею Христа полюбивши, від світу віддалився і блаженну отримав кончину, радіючи. Чули-бо деякі брати нашого монастиря у великому Новгороді розповідь одного боголюбивого мужа на ім'я Йоан, що коли, по морі плаваючи як купець, був на Вига-ріці, сподобився бачити живого преподобного Саватія і повчання духовне від нього чути. Коли ж той переставився душею до Бога, чесне його тіло поховали, відспівавши надгробне, разом з ігуменом Натанаїлом. І сказав Йоан той братам нашим, що в морі було чудо: Теодора, брата його, із хвиль морських і потоплення зберіг Бог цілим молитвами Саватія преподобного. Й инші, як же я чув, творилися знамення і чуда біля гробу його. Угодив Богові, і свідками ми є добродійного його життя, бо блаженний цей отець досить років прожив з нами в домі Пречистої Богородиці в Кириловому монастирі. Через те пишемо нині до