Читати книгу - "Спецназ"

штрафному батальйоні є безліч переваг: за такими величезними стінами командування може бути впевненим, що ваші документи не будуть спалені або загублені внаслідок випадковості, він знаходиться під суворою охороною з дюжиною сторожових собак і кулеметами, встановленими на вежах, щоб охороняти ваш спокій, жодна стороння цікавість щодо того, що відбувається всередині цих стін, ніколи не отримає прямої відповіді; окрема організація не привертає увагу високопосадовців радянських військових керівників, які не підозрюють про ГРУ і спецназ, а якщо навіть хтось збоку і підозрює вас у чомусь, то він не може відрізнити офіцерів спецназу від інших офіцерів, які відвідують цю стару фортецю.

Спецназ має у своєму розпорядженні кілька тюремних фургонів, абсолютно однакових з тими, які належать штрафному батальйону, і з подібними номерами. Вони дуже зручні для перевезень будь-яких цікавих нас людей в будь-який час всередину фортеці і з неї. Що добре в тюремних фургонах, так це те, що ні відвідувач, ні сторонній спостерігач не можуть встановити, де знаходиться пункт спецназу. Відвідувача можна запросити в будь-яке з доброю охороною місце, де зазвичай знаходиться безліч людей (штаби, кабінет командувача, міліцейська дільниця) і після цього таємно доставити в закритому фургоні в стару фортецю, а потім повернути його тим же способом, так що він загубиться в натовпі. На щастя таких фортів у окрузі декілька.

Штрафний батальйон, простіше - військова в'язниця, є улюбленим місцем для приховування ГРУ своїх підрозділів. Є й інші види маскування - конструкторське бюро, ракетні бази, вузли зв'язку, але у них завжди є одна характерна риса - невелика таємна організація криється всередині великої, з ретельною охороною військової установи.

До того ж до цих головним приміщенням, де містяться сейфи, наповнені таємними паперами, розвідувальний пункт спецназу має кілька конспіративних квартир і невеликих будинків на околицях міста.

Опинившись у місці, яке я описав, ви зустрінуті сумним підполковником, який, ймовірно, провів усе своє трудове життя на цій роботі. Він віддає вам короткий наказ:

– Ви носите форму тільки всередині цього форту або якщо вас викличуть до штабу округу. В інший час ви одягаєте цивільний одяг.

– Зрозумів, товаришу підполковнику.

– Але тут, у фортеці, вам робити нічого, тим більше у штабі. Це моє місце, а не ваше. Мені не потрібні бюрократи. Мені потрібні мисливці. Ідіть і повертайтеся через місяць з матеріалом про гарний чужоземний улов.

– Так.

– Вам відомі території, на яких наш округ буде вести бойові дії в разі війни?

– Так точно.

– Добре, мені там потрібен ще один агент, який зможе зустрітися з групою спецназу за будь-яких обставин. Я даю вам місяць терміну, оскільки ви тільки починаєте свою службу, але цей термін пізніше буде більш жорстким. Можете йти, і пам'ятайте, що у вас у Києві безліч суперників: ваші друзі, які вже працюють у розвідувальному пункті та, ймовірно, активно діють у місті, КДБ теж у справі, і хто знає, хто ще займається тут вербуванням. І запам'ятайте: помилитись у нашій справі ви зможете тільки один раз. Я ніколи не пропущу помилки, особливо з боку спецназу. У воєнний час вас розстріляють. У мирний час за помилку вас посадять у в'язницю. Знаєте, в яку?

Таким був Київ до Чорнобильської аварії. Століттями варвари з багатьох країн Азії та Європи старалися, що є сил, щоб зруйнувати моє велике місто, але ніхто не завдав йому такої шкоди, як комуністи. Історія атомної енергетики в Радянському Союзі дуже довга, це історія злочинів. Батьком-засновником створення атомної енергетики був Лаврентій Берія, всесильний шеф таємної поліції і, як стало очевидним пізніше, один з найбільших злочинців ХХ століття. Більшість радянських міністрів, розробників та інженерів, пов'язаних зі створенням атомної енергетики, сиділи в тюрмах, і не тільки за часів Сталіна. Всі атомні підприємства побудовані працею в'язнів. Я, особисто, бачив тисячі засуджених, які працюють на уранових шахтах Кіровоградської області (див. Суворов, Акваріум). У засуджених не було абсолютно ніяких шансів повернутися до гарної кваліфікованої праці.

Раніше чи пізніше це повинно було закінчитися катастрофою. Газета «Літературна Україна» (27 березня 1986) повідомила про злочинне ставлення при конструкторських роботах, про використання дефективних матеріалів і застарілої технології в Чорнобилі. Газета попереджала, що кілька поколінь людей будуть розплачуватися за безвідповідальне ставлення тих, хто займався будівництвом. Але ніхто не звернув уваги на цю статтю або інші, подібні до неї; місяцем пізніше вибухнула катастрофа.