Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

Меланія

Апарати підключені до сестри, запищали. Життєві показники почали падати. Лікарі заметушилися і вигнали мене з палати. Я стояла під дверима в сльозах, не розуміючи, що там відбувається. Ходила туди сюди, здавалося, що ціла вічність пройшла, а лікарі все не виходили.

Я просила Бога врятувати її. Нехай я буду нещасна тільки б вона жила, якщо сестра помре,  я ніколи не зможу пробачити себе. Це все я вина, з своїм коханням до Алекса. Я настільки розчинилася в ньому, що забула про все на світі. А тепер пожинаю плоди за свою нерозсудливість.

Через деякий час до мене вийшов лікар.

— Меланія, ми стабілізували стан вашої сестри. Життєві показники в нормі, наразі загроза життю пройшла. Ви можете повернутися до неї, якщо бажаєте.

— Так, звісно! Дякую вам.

Я зайшла до палати і сіла біля ліжка сестри. Поглянула на її бліде обличчя з синцями під очима. Взяла її прохолодну руку в свою і поцілувала. Сльози самі покапали з моїх очей.

— Пробач, сестричко, що не вберегла тебе. Отямся, я не можу тебе втратити, інакше помру разом з тобою. Ніхто і ніщо мені не замінить тебе. Ти потрібна мені, моя найдорожча. Відкрий свої очі і поглянь на мене. Обіцяю, що все зроблю від мене залежне, щоб тебе врятувати. Ціна надто висока і мені її платити, а не тобі. В тюрму ти не сядеш, не дозволю зруйнувати твоє, ні в чому невинне, молоде життя. Я сама буду нести свій хрест, до кінця. Ти не повинна розплачуватися, за моє кохання. Якби мені не було важко, але заради тебе я зможу. Тільки повернися до мене.

Схиливши голову на її руку, лежала так кілька хвилин. Не помітила, як провалилася в сон. Організм настільки виснажився, що сам відключився від великої кількості стресу. Через неспокійний сон почула, як сестра мене кличе. Я не відразу зрозуміла, сон це чи реальність. Тіло все затекло і боліло.

— Хочу пити, - почула я ледь тихий голос Віталіни.

— Зараз, моя хороша, я покличу тільки лікаря.

Радості моїй не було меж, вона прийшла до тями, це головне. Все інше, вже не мало значення. Після ретельного огляду, лікар почав розпитувати Віталіну, що вона пам'ятає останнє. Сестра сказала, що нічого не пам'ятає і не розуміє, чому вона тут знаходиться. Єдине, що згадала - це мене. Він більше її не намагався розпитувати.

— Так часто буває, іноді мозок блокує неприємні спогади і вона може згадати тільки частину свого життя. Але, з часом, поступово до неї почне повертатися пам'ять, - заспокоював мене лікар, - криза минула і її здоров'ю нічого не загрожує. Щодня, ваша сестра буде почуватися краще. Залишилося набратися терпіння і допомогти їй згадати все. Намагайтеся не тиснути, сьогодні їй потрібен відпочинок, нехай трохи прийде до себе. Ми вкололи її заспокійливе, думаю вона проспить до ранку.

Подякувавши, я повернулася до палати. Віталіна мирно спала, кількість трубок, підключених до неї зменшилася. Я пішла хоч щось поїсти, востаннє я їла зранку. Повечерявши повернулася в палату, додому повертатися ще не можу, не сьогодні. Зранку проснулася від того, що до мене  хтось наполеглево звертається. Відкрила очі і побачила біля мого ліжка слідчого.

— Меланія Олександрівна, вибачте, що потурбував вас, але чи можемо ми з вами поговорити наодинці?

Поглянула на сестру, вона ще досі спала.

— Так звичайно, дайте мені кілька хвилин, привести себе в порядок.

— Я буду чекати вас, в кафе через дорогу.

Швидко привела себе в порядок, і вже через двадцять хвилин, я приєдналася до слідчого.

— Меланія Олександрівна, ви не проти поснідати зі мною, а то з моєю роботою, я не встиг. Заодно і поговоримо в неформальній обстановці.

— Так, я не проти.

Нам принесли їжу, кілька хвилин ми мовчки їли. Доївши він відсунув тарілку і відкрив папку.

— У справі вашої сестри появилися нові факти, Віталіна Вікторівна Савчук, тепер проходить в нас, як потерпіла. Всі обвинувачення з неї зняті, як тільки повернеться пам'ять, нехай прийде до нас, щоб дати свої свідчення.

Я видихнула з полегшенням, батько Алекса виконав свою обіцянку. Наступний хід мав бути мій, якщо я не виконаю його як слід, він свої погрози втілить в життя. Слідчий залишив всі необхідні папери мені і пішов. Я ще довгий час сиділа і думала, як маю сказати про це Алексу.

Серце від болю зжималося настільки, що моє дихання стало переривчастим і болючим. З останніх сил, старалася взяти себе в руки, коли повернулася до сестри. Вона наполовину сиділа в ліжку.

— Привіт, моя люба. Як ти себе почуваєш?

— Голова болить і координація рухів трохи порушена, вставати мені самій заборонив лікар, а то  можу впасти. А так в загальному можна миритися.

Я підійшла і обняла їі міцно.

— Я така щаслива, що з тобою все гаразд. Твій стан, тимчасовий. Лікар сказав, що вже зовсім скоро, ти повернешся до нормального життя.

— Мел, що зі мною сталося, чому я в лікарні? Який сьогодні день?

— Ти випила щось не те і тобі стало погано.

Розповідати правду поки, що я не хотіла, тай хвилюватися їй не можна.