Читати книгу - "Полин і чебрець, Шаграй Наталія"

—  Чоловік, звісно, має завойовувати жінку, але пішли сьогодні мирним шляхом… — прошепотіла до нього.

—  Якщо він буде на мене дивитися, —  скосив очі на Рекса Ян, то я невпевнений, що ми кудись дійдемо.

—  Навіть не знала, що твій настрой можна так легко збити, —  пішла я на нове коле сміху.

Рекс і справді сидів у кутку кімнати, уважно стежачи за кожним нашим рухом, наче був охоронцем моралі. Його голова була злегка нахилена, а хвіст неквапливо похитувався з боку в бік. Відчувалося, що він явно щось підозрює.

—Я ж не ексгиб…гіб…Коротше, я так не можу…

— Ну, вибач, — сміялася я, ховаючи обличчя на плечі у Яна, — у мене ще теж такого досвіду не було.

— Ох, і важко ж у тебе здобути прихильність… Не тільки тебе треба завоювати, а ще й пройти випробування цими чотирилапими критиками, — й він театрально закотив очі, але його руки все ще не відпускали мене.

Рекс, як на зло, нахабно позіхнув, ще раз провів по нас поглядом і влаштувався на своєму килимку, ніби натякаючи, що залишає нас під умовним наглядом.

— Гаразд, вважатимемо що в нас є умовний дозвіл, — Ян підняв мене на руки й, не звертаючи уваги на Рекса, рушив у бік ліжка.

— Але якщо він спробує хоч щось зробити...

Я тільки розсміялася й ніжно поцілувала його в шию.

— Виженемо до дідька. Але зараз…

— Зараз ти належиш тільки мені, —  Ян нахилив голову й торкнувся мого вуха губами.

І пхинькання Соньки було відповіддю на той лемент, що ми зчинили.

— Та твого…їжачка! –  простогнав Ян голосом сповненим безнадії.