Читати книгу - "Сплячі красуні"

– Ідіть назад і сядьте там, — сказала Мікейла. — Я вас покличу.

Але вона не покликала. Загартована в боях Стефані Кох, яка геть спала з глузду, зненацька привела до самоусвідомлення Мікі Котс. Вона не просто дивиться цей сюжет крізь об’єктив; це й її сюжет. І коли вона врешті засне, їй не хотілося бути серед чужих.

— Хазяйнуй тут, Еле, — сказала вона.

— Будь певна, — відповів технік. — Але ж, це було безцінно, ну хіба не так? Живе телебачення в найкращому вигляді.

— Безцінно, — погодилася Мікі і вийшла на тротуар. Ввімкнула свій мобільний. Якщо машин на дорозі не надто багато, вона зможе потрапити в Дулінг ще до півночі.

— Мамо? Це я. Я більше не можу цього робити. Я їду додому.

5

О 15:10, через десять хвилин після кінця своєї офіційної робочої зміни 6:00–15:00, Дон Пітерз сидів у Вартівні, споглядаючи на моніторі камеру № 10, як куняє там та божевільна жінка. Вже із заплющеними очима вона повалилась на ліжко. Лемплі навіщось відкликали, а потім і Мерфі, тож Вартівнею тепер порядкував Дон, що йому подобалося — краще вже тут посидіти. Звісно, ще краще було б піти додому, як зазвичай, але, не зацікавлений у тому, щоб бісити Котсі, він вирішив покантуватися ще якийсь час.

Ця скажена пизда ще та гаряча штучка, Дон не вагався віддати їй належне. Навіть у цій робі її ноги тягнуться на милі.

Він натис кнопку на мікрофоні, який зв’язував напряму з камерою, і вже хотів було наказати їй, щоб прокинулась. Тільки який сенс? Ясно, що всі вони позасинають і тим лайном обростуть їхні обличчя й тіла. Господи, яким стане світ, якщо так трапиться? Плюс є в тому, що стане безпечніше на дорогах. Уже добре. Це треба запам’ятати, щоб потім кинути цю фразу хлопцям у «Рипливому колесі».

Пітерз прибрав пальця з кнопки. Пані в камері № 10 закинула на ліжко ноги і витяглася. Дону було цікаво, він чекав побачити, як це відбувається, як плететься та химерна запона, про яку він читав у своєму телефоні.

6

Колись у в’язниці, в десятках своїх колоній жили сотні пацюків; тепер їх залишилося тільки сорок. Лежачи із заплющеними очима, Євка балакала з їхньою альфою — старою бойовою щурихою з довгими пазурами і думками, як іржаві точильні колеса. Євка уявляла собі обличчя альфи в сіточці шрамів, дуже худорляве й красиве.

— Чому так мало вас, подруго моя?

— Отрута, — сказала стара вояка. — Вони кладуть отруту.

Вона пахне, як молоко, але вбиває нас. — Щуриха сиділа у виїмці між шлакоблоками, які відділяли камеру № 10 від № 9. — Ця отрута нібито мусить гнати нас шукати воду, але ми часто в такому сум’ятті, що помираємо, так її й не знайшовши. Ці стіни повні наших трупів.

— Нікому з вас більше не треба буде страждати таким чином, — сказала Євка. — Я можу вам це пообіцяти. Але мені може знадобитися певна допомога від вас, і деякі дії можуть бути небезпечними. Чи є це прийнятним для тебе?

Як Євка й очікувала, небезпека нічого не значила для королеви щурів. Щоб здобутися на своє місце, ця королева поборола короля. Вона відірвала йому передні лапи і, замість того, щоб його прикінчити, сіла навпочіпки і дивилася, як він стікає кров’ю. Королева очікувала, що з часом і сама помре подібним чином.

— Це є прийнятним, — сказала мати-щуриха. — Страх — це смерть.

Євка не погодилася. За її уявленнями, смерть — це смерть, і вона вельми заслуговує на страх, але попустила цю тему. Хоча пацюки й обмежені, вони щирі. З пацюками можна працювати.

— Дякую тобі.

— Нема за що, — сказала королева-щуриха. — Є тільки одне питання, Матінко, яке мені треба тобі поставити. Чи дотримуєшся ти свого слова?

— Завжди, — сказала Євка.

— Тоді, що ти хочеш, щоб ми зробили?

— Нічого поки що, — сказала Євка, — але скоро. Я вас покличу. А тим часом тобі треба знати тільки це: в твоєї сім’ї більше не буде потреби їсти отруту.

— Правда?

Євка потягнулася і усміхнулася, і з так само заплющеними очима ласкаво поцілувала стіну.

— Правда, — сказала вона.

7

Голова Євки піднялася, розчахнулися її очі. Вона дивилася просто в відеокамеру і, вочевидь, на Дона.

Там, у Вартівні, він здригнувся в кріслі. Така сконцентрованість цього погляду, те, як вона вчепилася очима в об’єктив камери, раптовість, з якою вона прокинулася, налякала його. Та що за чорт? Як це вона прокинулася? Хіба вони, коли засинають, не мусять вкриватися отим павутинням? Чи ця сучка фінтила з ним? Якщо так, тоді вона збіса вправно це робила: обличчя розслаблене, тіло не ворухнеться.

Дон натис мікрофон:

— Утримувана. Ви дивитеся мені в камеру. Це — неповага. У вас зневажливий вираз на обличчі. У нас є якогось роду проблеми?

Міз № 10 похитала головою.

— Вибачте, офіцере Пітерз. Я прошу вибачення за своє обличчя. Жодних проблем.

— Ваші вибачення прийнято, — сказав Дон. — Не робіть цього знову. — А потім: Звідки ви знали, що тут я?

Але Євка не відповіла на це запитання.

— Гадаю, директорка бажає вас бачити, — сказала вона і тут же, мов за сигналом, задзижчав інтерком. Пітерза викликали в адміністрацію.

Розділ 11

1

Бланш Мак-Інтай провела Дона в кабінет директорки, сказавши йому, що сама Котс з’явиться хвилин за п’ять. Це було те, чого Бланш не варто було робити, та вона й не зробила б, якби не була в такому розгубленні від тих подій, що просто на очах відбувалися зараз у в’язниці, та й загалом у всьому світі.

Руки в Дона трошки трусилися, коли він наливав собі каву з апарату в кутку кабінету, розташованого прямо під отим ідіотським, що ну його нахер, плакатом з кошеням: «ТРИМАЙСЯ». Наливши кави, він зразу ж плюнув у чорну рідину, яка залишалася в кварті. Котс, ця злобна стара курва, курить й п’є каву цілісінький день. Він сподівався, що в нього вже починається застуда, і цим плювком він передав її Котс. Господи, чому б їй не померти від раку легень і залишити його в спокої?

Цей виклик, що надійшов зразу ж за лячним передбаченням тієї химородної жінки в десятій камері, не залишив у Дона сумнівів, що або Сорлі, або Демпстер брякнули на нього. Це погано. Не варто було йому робити того, що він зробив. Вони чекали від нього, що він спіткнеться, а він після вранішньої розмови з