Читати книгу - "Гра янгола"

Після того як я прочитав тисячі сторінок на цю тему, у мене почало складатися враження, що сотні релігійних вірувань, каталогізовані впродовж історії письма, були надзвичайно схожими між собою. Я приписав це перше враження своєму невігластву або відсутності адекватної документації, але так і не зміг позбутися відчуття, що переглядаю десятки детективних сюжетів, у яких убивця може бути таким або іншим, але схема, за якою розгортаються події, принципово залишається тією самою. Міфи та легенди чи то про божества, чи про виникнення та історію різних рас і народів почали здаватися мені такими собі головоломками, які трохи відрізнялися між собою, проте складалися з тих самих елементів, хоч і в різному порядку.

Через два дні я заприятелював з Евлалією, завідувачкою бібліотеки, яка допомагала мені дібрати тексти та книжки в океані паперу, відданого під її опіку та нагляд, і вряди-годи підходила до мого стола в кутку зали, запитуючи, чи мені не треба чогось іще. Вона була десь мого віку, і її високий інтелект я вгадував по її вухах, надміру загострених і покритих густим мереживом вен.

– Ви читаєте надто багато священної літератури, кабальєро. Може, ви надумали постригтися в ченці тепер, на порозі зрілості?

– Це лише документація.

– Усі так кажуть.

Жарти та дотепний розум бібліотекарки були для мене неоціненним бальзамом, який допомагав витримати сидіння над цими твердокам’яними текстами й продовжувати свою подорож лабіринтами документалістики. Коли Евлалія мала вільну хвилину, вона підходила до мого стола й допомагала мені навести певний лад у всій тій абракадабрі. Мені траплялися сторінки, заповнені розповідями про батьків і дітей, матерів, святих і чистих, про зради й навернення, про пророцтва та мучеників-пророків, посланців неба або благодаті, немовлят, народжених для того, щоб спасти всесвіт, про лютих страховищ, здебільшого схожих на вже відомих нам звірів, про ефірних істот і про істот із рисами обличчя, притаманними якійсь людській расі, що були добрими героями, яким доводилося терпіти грандіозні випробування долі. Земне існування завжди розглядалося як тимчасовий етап, що вимагав послуху, смирення перед долею та дотримання правил людського співжиття, а винагорода за бездоганну поведінку завжди була обіцяна десь у потойбічному світі, світі райського блаженства, де людина матиме все, чого їй так бракувало в тілесному житті.

Опівдні в четвер Евлалія підійшла до мого стола в одну зі своїх коротких перерв і запитала, чи протягом дня я тільки читаю требники, чи іноді дозволяю собі перекусити. Я запросив її на сніданок до ресторану «Каса Леопольдо», який відкрився десь приблизно в той час. Поки ми смакували чудове тушковане м’ясо з бичачого хвоста, вона розповіла мені, що працює вже два роки на своїй посаді, а протягом двох попередніх писала роман, який пише досі й головні події якого розгортаються в бібліотеці на вулиці Кармен, де відбувається ціла низка таємничих убивств.

– Мені хотілося б створити щось подібне до тих романів, які кілька років тому писав Іґнатіус Б. Самсон, – сказала вона. – Ви про нього чули?

– Туманно, – відповів я.

Евлалії досі були дуже до вподоби його книжки, і я запропонував їй надати всій своїй оповіді злегка зловісного тону й покласти в основу історії якусь таємну книжку, одержиму стражденним духом, з елементами очевидного надприродного змісту.

– Так зробив би на вашому місці Іґнатіус Б., – наважився припустити я.

– А чому ви так багато читаєте про янголів і демонів? Тільки не кажіть мені, що ви колишній розкаяний семінарист.

– Я намагаюся з’ясувати, у чому знаходять вияв спільні характеристики походження різних релігій та міфів, – пояснив я їй.

– І що ж ви на сьогодні з’ясували?

– Майже нічого. Але не хочу знуджувати вас розповіддю про свої невдачі.

– Ви мене не знудите. Розповідайте.

Я стенув плечима.

– Ну, гаразд, досі найцікавішим мені видається той факт, що більшість вірувань беруть свій початок від події або персонажа, що ймовірно існували в історії, але дуже швидко вони перетворюються на суспільні рухи, що розвиваються та формуються залежно від політичних, економічних або соціальних обставин, за яких живе група, що їх прийняла. Ви стежите за моєю думкою?

Евлалія кивнула головою.

– Більша частина міфології, що виникає навколо кожної з таких доктрин, від її літургії до норм і табу, походить від бюрократії, що утворюється мірою того, як вони розвиваються, а не від того надприродного явища, з якого вони починалися. Більша частина історій, простих і немудрих, суміш здорового глузду та фольклору й весь войовничий зміст, який вони містять у собі, виникають із подальшого витлумачення принципів, коли вони не мають тенденції слабнути в руках у тих, хто ними керує. Адміністративний та ієрархічний аспект здається ключовим у їхній еволюції. Істина спочатку відкривається всім людям, але дуже швидко з’являються індивіди, які привласнюють собі право та обов’язок тлумачити цю істину, керувати нею, а в певних випадках і змінювати її в ім’я загального добра, і з цією метою вони створюють могутню й потенційно репресивну організацію. Цей феномен, що, як навчає нас біологія, притаманний будь-якій соціальній групі живих створінь, незабаром перетворює доктрину на елемент контролю та політичної боротьби. Розколи, війни та занепад стають неминучими. Рано чи пізно слово стає плоттю, а плоть кровоточить.

Мені здалося, що я почав базікати, як Кореллі, і зітхання вихопилося з моїх грудей. Евлалія слабко всміхалася й дивилася на мене з певною стриманістю.

– То ви цього шукаєте? Крові?

– Кров – причина літератури, а не навпаки.

– Я в цьому не переконана.

– Здається мені, ви навчалися в колегіумі черниць.

– То були чорношкірі дами. Вісім років.

– Чи правду кажуть, що учениці монастирських колегіумів плекають найпотаємніші бажання, у яких соромляться зізнатися навіть самим собі?

– Ладна об заклад побитися, що вам дуже хотілося б про це знати.

– Закладайтеся й можете поставити всі свої фішки на «так».

– Чого ви там іще навчилися у своєму курсі прискореної теології для збуджених умів?

– Майже нічого більше. Мої перші висновки залишили в мені присмак банальності й непослідовності. Усе це й так здавалося мені досить очевидним без необхідності зазирати в енциклопедії та читати трактати про те, як янголи можуть лоскотати людей, можливо, тому, що я неспроможний заходити своїм розумом далі, аніж сягають мої забобони, а можливо, тому, що тут не йдеться про зрозуміння, і суть радикальної проблеми полягає лише в тому, вірити чи не вірити, не намагаючись з’ясовувати, чому я вірю або не вірю. Ну, як вам моя риторика? Вражає чи не вражає?

– У