Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

Він повернувся і квапливо побрів до берега, не піклуючись про те, куди ставить ноги, і вже не думаючи, чи не порушує його дихання і плескіт води тутешню тишу. Він прочавкав по болотистому дну між очеретами, вибрався на берег, покритий жорсткою травою, і нарешті почув гудіння мошкари і тріск коників. І тоді він сів прямо на тверду землю, бо ноги його не тримали.

— Нічого не вийде, — сказав він сам собі звичайною мовою Земномор'я: — Я не зможу це зробити. Не зможу — один!

Він був так засмучений, що коли зважився нарешті покликати на допомогу Мовчазного, то не відразу згадав початок того заклинання, яке було йому відоме ось уже шістдесят років; коли ж нарешті йому здалося, що він його згадав, і він вже почав вимовляти слова Великого Заклинання, здатного закликати людські душі, воно відразу ж почало діяти, і тільки тоді він зрозумів, що вчинив неправильно, і став повільно, слово за словом скасовувати дію закляття.

Потім зірвав трохи трави і спробував стерти з ніг липку донну глину і мул. Бруд ще не встиг засохнути, і травою він тільки розмазав його по шкірі.

— Ненавиджу бруд! — прошепотів Далс і тут же міцно стиснув зуби і навіть прикрив рот рукою, негайно припинивши всякі спроби витерти ноги. — Ні, це не бруд — це земля, земля… — примовляв він, ніжно погладжуючи землю, на якій сидів. Потім, заспокоївшись, дуже повільно, дуже обережно почав вимовляти слова викликаючого закляття.

* * *

На галасливій вулиці, що вела вниз, до верфей порту Гонт, чарівник Оґіон раптом зупинився, і шкіпер, що йшов з ним поруч, пройшов ще кілька кроків, перш ніж, обернувшись, побачив, що Оґіон розмовляє з кимось невидимим.

— Звичайно ж я прийду, Учитель — сказав він. І запитав, трохи помовчавши: — Як скоро? — Потім знову досить довго мовчав, а потім заговорив з невидимим співрозмовником такою мовою, якої шкіпер не розумів. Раптом Оґіон зробив якийсь жест, і повітря навколо нього миттєво згустилося і потемніло.

— Капітане, вибач мені, - звернувся Оґіон до шкіпера, — але доведеться тобі трохи почекати. Я заговорю твої вітрила пізніше. А зараз я повинен попередити місто, бо наближається землетрус. Ти ж іди в порт і скажи від мого імені, щоб всі судна, які дають собі раду на воді, негайно відійшли якнайдалі у відкрите море. І подалі від Сторожових круч. Удачі вам! — І з цими словами Оґіон повернувся і бігом кинувся назад, вгору по вулиці, висока сильна людина з копицею сивіючого волосся, і, треба сказати, біг він, як молодий олень.

Порт Гонт був розташований в кінці вузької і довгої затоки з крутими берегами. Увійти в затоку можна було тільки між двома стрімкими сторожових кручами, які називали ще Воротами порту. Відстань між ними не більше ста футів, і за такими воротами жителі порту Гонт завжди відчували себе у відносній безпеці від набігів морських піратів. Однак Сторожові скелі, будучи гарантом їх безпеки, одночасно таїли в собі страшну загрозу, бо довга затока являла собою кінець величезної тріщини в земній корі, і щелепи, які колись відкрилися, завжди можуть знову закритися.

Коли Оґіон зробив все, що було в його силах, щоб попередити місто про небезпеку, і переконався, що охорона Воріт і порту вживає всіх необхідних заходів, щоб запобігти стовпотворінню на нечисленних дорогах, що вели з міста, бо туди відразу ринули збожеволілі від страху городяни, він замкнувся на маяку, захистивши себе ще й закляттям, бо всім тут же знадобилося з ним порадитися, і подумки послав свою душу на берег Чорного Ставу.

В цей час його старий учитель сидів біля ставка на траві і їв яблуко. Біля його ніг, обліплених підсихаючою брудом, лежала яєчна шкаралупа. Коли Далс підняв очі і побачив в повітрі обличчя Оґіона, то відразу заусміхався широкою ласкавою посмішкою. Але виглядав він постарілим. Ніколи раніше не виглядав він таким старим! Оґіон не бачив його приблизно рік; він завжди був дуже зайнятий в місті, до нього весь час зверталися з проханнями і лорди, і прості люди, і він не мав ні найменшої можливості навіть трохи відпочити. Або хоча б просто погуляти в лісі на схилі гори або сходити в Ре Альбі і посидіти з Далсом, Істинне ім'я якого було Гелетей. Просто посидіти з ним поруч в маленькому будиночку, послухати і помовчати. Гелетей дійсно був уже старий, десь під вісімдесят, але він завжди був бадьорий і міцний. А зараз він був явно наляканий, хоча і радісно посміхався Оґіонові.

— По-моєму, — почав він без зайвих передмов, — в першу чергу нам потрібно спробувати утримати цей розлом від занадто великих руйнувань, а місто — від сповзання в море. Ти будеш утримувати тріщину біля Сторожових круч, а я — біля її протилежного кінця, який ближче до центру Гори. Будемо, як то кажуть, діяти спільними зусиллями. Я вже відчуваю, як підземна міць наростає, а ти?

Оґіон, точніше, його безтілесний двійник, похитав головою і сів на траву поруч з Далсом, і під його нематеріальним тілом не зігнулася жодна травинка.

— Я поки нічого особливого зробити не встиг, хіба що посіяв в місті паніку і велів суднам вийти з затоки, — сказав він. — А що саме ти відчуваєш? І як ти це відчуваєш?

Це були, можна сказати, чисто професійні, навіть чисто технічні питання. І Гелетей, повагавшись, відповів:

— Я навчився цього у Арда. — Більше він нічого не додав і знову замовк.

Він ніколи раніше нічого не розповідав Оґіонові про свого першого вчителя, якого на Гонті вважали звичайним чаклуном і, кажуть, навіть недолюблювали. Мало того, навіть розпускали про нього не дуже приємні чутки. Оґіон знав тільки, що цей Ард ніколи не був на острові Рок і знання свої отримав на острові Перрегаль; чув він також, що ім'я цього чарівника було спаплюжене чимось таємничим або навіть ганебним. Гелетей, який, як на чарівника, був не надто балакучим, щодо цих речей був німий, як риба. А тому Оґіон, який мовчання і тишу поважав більше всього на світі, ніколи його про Арда не розпитував.

— Цієї магії не вчать на острові Рок, — сказав