Читати книгу - "Картковий будинок"

Приваблена навалою репортерів, ціла армія перехожих і пасажирів з Вікторія-стейшн, що неподалік, зібралася дізнатися причину цього ажіотажу, а телевізійна картинка показала натовп звичайного народу — «справжніх людей», як описав їх один коментатор,— який виказував значний інтерес до людини, що з’явилася на ґанку.

Журналісти загукали; Уркгарт помахав рукою, щоб утихомирити їх. В руці у нього був примірник ранкового випуску «Кронікла». Уркгарт усміхнувся, цей вираз таїв інтригу й упевненість.

— Леді та джентльмени, як головний організатор я хотів би вважати, що ви зібралися тут через свій інтерес до подробиць майбутньої законодавчої програми уряду. Але підозрюю, у вас на умі інші речі.

На цей легенький жарт від журналістів почулося вдячне хихикання; Уркгарт узяв ситуацію у свої руки.

— Я прочитав ранковий випуск «Кронікла» з неабияким подивом і явним інтересом,— він ще раз підняв газету, щоб камери могли чітко її зняти.— Це честь для мене, що люди мають таку високу думку про мої здібності — вищу, ніж моя власна у цьому питанні, можу вас запевнити. Як вам відомо, я дав зрозуміти, що не маю жодних намірів балотуватися і вважаю, що в найкращих інтересах партії було б, якби головний організатор залишився поза цією справою.

Він прочистив горло; кореспонденти чекали в тиші, олівці напоготові, мікрофони висунуті ще далі, натягуючи дроти.

— І, загалом, я й досі не змінив свого переконання. Разом з тим, «Кронікл» висуває серйозні аргументи, які варто розглянути детально. Гадаю, ви пробачите мене, якщо я не прийматиму миттєвого й поспішного рішення просто тут, на тротуарі, навіть заради вас, леді та джентльмени. Мені потрібно трохи часу, щоб проконсультуватися з кількома колегами, зважити їхні погляди. Я також маю намір провести довге й серйозне обговорення зі своєю дружиною, чия думка буде для мене найважливішою з-поміж усіх. Потім я ляжу спати з усім цим і завтра дам вам знати, якого висновку я дійшов. А доти, боюся, більше нічого. До завтра!

На прощання помахавши рукою, яка досі тримала газету, Уркгарт постояв чимало секунд на догоду крикливим фотографам, а тоді повернувся до будинку і міцно зачинив по собі двері.

Меті починала думати, чи не поквапилась вона, кинувшись геть із Престонового кабінету. Вона провела самотній вікенд, намагаючись знайти газету, на яку вона б хотіла працювати, та в процесі вона швидко зрозуміла, що жодна з них не мала явних пробілів у командах своїх політичних репортерів. Меті зробила багато телефонних дзвінків, та вони призвели до небагатьох зустрічей. Вона також почала дізнаватися, що вже поповзли чутки, ніби вона вилетіла в сльозах після того, як Престон поставив під сумнів її судження, а чуттєві жіночі вибухи зазвичай не схвалюються альфа-самцями з газетного клубу. Не додало їй настрою і коли «Банк Англії» підвищив відсоткові ставки, щоб захистити стерлінг від спекулянтів на період невизначеності. Ставки по іпотеці зросли протягом кількох годин. У Меті була іпотека, чимала. Виплачувати її було нелегко, навіть маючи зарплату. А без зарплати гієни скоро вже будуть під дверима.

Того дня Меті пішла до палати громад у пошуках Уркгарта. Його ім’я було скрізь, головна страва дня, але він виявився невловимим і не передзвонював їй. Це сталося випадково, що вона мало не зіштовхнулася з ним, коли саме спускалася одними з пишно різьблених гвинтових сходів праворуч від центрального фойє. Уркгарт піднімався сходами з бадьорістю набагато молодшої людини, і її це так здивувало, що вона мало не послизнулася. Він випростався, схопив її за руку, притримав, відвів убік.

— Ба, Меті, яка приємність!

— Я намагалася зв’язатися з вами.

— Я знаю. Я уникав вас,— він розсміявся з власної жахаючої чесності.— Не ображайтеся, я ховаюся від усіх. Стараюся надто не вистромлюватися. На певний час.

— Але ви будете балотуватися? Я гадаю, вам треба.

— Я й справді не можу прокоментувати, Меті, ви це знаєте. Навіть вам.

— Сьогодні ввечері? Можна мені прийти?

Їхні очі зустрілися. Обоє знали, що це прохання не було повністю професійним. І лише тоді він відпустив її руку.

— Місіс Уркгарт буде вдома. Мені треба провести з нею трохи часу.

— Звісно.

— А ще я підозрюю, що там ви натрапите на десятки фотографів, які тільки й чекають, щоб зняти кожен найменший візит.

— Даруйте, дурість із мого боку.

— Мені треба йти, Меті.

— І сподіваюся....— вона прикусила язик.

— Так, на що ви сподіваєтеся, Меті?

— Сподіваюся, ви переможете.

— Але ж я ще навіть не кандидат.

— Ви будете, Френсисе.

— Звідки ви це знаєте?

— Назвімо це жіночою інтуїцією.

Знову цей довгий, проникливий погляд, не цілком професійний.

— Я великий шанувальник таких якостей, Меті.

Вона утримала його погляд.

— Але мені треба бігти. З нетерпінням чекаю нашої наступної зустрічі.

І він пішов.

Вода піднімалася з припливом, і дерев’яна платформа, яка становила частину пірсу Чарінг-крос, гойдалася від течії. Було надвечір’я, але вже стемніло, віяв холодний бриз, який почав свою мандрівку десь у Північному морі поза гирлом, летів над водою і огортав щиколотки Меті. Вона щільно загорнулася в плащ і запхала руки в кишені. Їй відлягло, коли вона побачила приватне річкове таксі «Кронікла». Воно перевозило працівників між відділом газети у Доклендсі, нижче за течією, і центральними районами столиці. Це був шатл, який Меті використовувала, щоб переправлятися між газетою і Вестмінстером. А зараз Краєвскі попросив її про зустріч, він мав повідомлення.

— Ґрев каже, ти маєш повернутися,— сказав Краєвскі, спустившися з човна коротким трапом.

— Я пішла.

— Він знає. Увесь сраний ньюзрум чув тебе. А я й не знав, що можна так гахнути дверима, а стіна не впаде,— його тон був жартівливий у спробі розвеселити її.— Разом з тим, він каже, що хоче, аби ти повернулася, бодай просто відпрацювати останні три місяці.

— Я краще замерзну тут,— сказала вона, розвертаючись.

— Ти замерзнеш, якщо не працюватимеш, Меті,— він узяв її за рукав, щоб затримати.— Відпрацюй тих три місяці.

— У матеріалах для жінок! — пирхнула вона з презирством.

— Використай газету як базу, щоб знайти щось інше. Ґрев каже, його це влаштує.

— Він хоче контролювати мене.

— Я хочу бачити тебе.

Його слова очікувально зависли між ними.

— Хай який шлях ти обереш, Меті, не поспішай, подивимося, що буде. Хіба що як ти не можеш терпіти мене, тоді так.

— Ні, Джонні, це не те.

— Тоді що ж це?..

Вона