Читати книгу - "Числа Харона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Граф йому відмовив. Тоді Буйко спробував шантажувати його оприлюдненням інформації про матір-єврейку. Граф знову відмовився дати йому грошей, а тоді жорстоко побив. Магічні квадрати, які Буйко показував Бекерському, залишилися в руках графа. Той почав їх уважно вивчати, бо зацікавився загадкою чисел Харона.
Тим часом Буйко, позбувшись надії на кошти, потрібні для подальших досліджень, вирішив утілити свій злочинний план. Убивши Любу Байдикову та Лію Кох, він надіслав магічні квадрати до поліції як своєрідні некрологи. Навіщо? Бо прагнув похвалитися своїм відкриттям! Буйко розраховував, що хтось розшифрує його послання й приєднається до нього, аби спільно вести пошуки! Сподівався на ексцентричного багатія, який би погодився профінансувати дослідження. Спершу надіслав гебрайські квадрати до окультної та бульварної преси із проханням опублікувати, пояснюючи, що вони містять зашифровані пророцтва. Проте преса на це не відреагувала. Тому він почав убивати, сподіваючись, що якийсь несумлінний поліцейський продасть магічні квадрати журналістам, і невдовзі його таємні послання стануть загальновідомими. Але прорахувався. У поліції не знайшлося охочих до брудних грошей жовтої преси, а магічні квадрати розшифрував не заможний фінансист, який прагне влади над людським життям і смертю, а Попельський. Завдяки пошукам у бюро реєстрації населення, він дійшов до Буйка. Математик, бажаючи уникнути смертної кари, уже під час першої зустрічі підлещувався до детектива, вихваляючи його математичний талант, а потому запропонував спільні дослідження свого грандіозного відкриття.
— Я не боявся, що підозрюваний втече, — продовжував Попельський. — Убогий химерний чолов’яга, обшарпаний злидень з кущиками волосся, які стирчать над вухами, став би скрізь помітним. Тим часом Буйко зрозумів, що йому земля горить під ногами, і того ж таки дня надіслав до «Нового віку» листа, у якому розповів про єврейське походження графині Бекерської. Потому зателефонував до її сина, збираючись вимагати грошей за спростування своєї інформації. Його слова занотував камердинер Бекерського, пан Станіслав Вйонцек. Наступного дня граф, повернувшись із чергової еротичної ескапади, які він часто влаштовував собі в навколишніх селах, наштовхнувся на журналістів, що розпитували його про матір-єврейку. Прочитавши записи камердинера, він дізнався, хто викрив таємницю його життя, оприлюднення якої закривало йому шлях до політичної кар’єри. Отож він потайки вибрався з палацу й поїхав до Львова. Після його від’їзду камердинер Вйонцек негайно зателефонував мені, побоюючись, що життю Буйка загрожує небезпека, позаяк графові стало відоме джерело інформації про походження матері. На жаль, я був не вдома й дізнався про дзвінок лише ввечері. Тоді я чимдуж помчав до Буйка й знайшов там замордованого господаря та замащеного мастилом Бекерського. Ось, як все було. Quod erat demonstrandum[63].
— Брешеш, ти, тварюко! — заверещав Бекерський. — Ти все підлаштував! Я сцяв на тебе, як кінь, то ти тепер вирішив помститися!
Публіка захвилювалася, суддя крикнув на обвинувачуваного, а Попельський сів, співчутливо зітхнувши. Після його пояснень усе стало на свої місця. Залізної логіки цієї промови не зміг заперечити навіть адвокат Бекерського. Його виступ був невпевненим і нечітким. Поцікавившись деякими подробицями знайомства Попельського зі Станіславом Вйонцеком, Бехтольд-Сморавинський поставив непереконливе риторичне запитання.
— Мого клієнта звинувачено в убивстві Леона Буйка, — говорив він, витираючи лоба носовичком. — Невже вас, ваша честь, і шановних присяжних не дивує те, що руки мого клієнта були замащені мастилом? Хіба це не надто очевидний доказ? Дуже дивно, що на решті його одягу не було слідів мастила! Адже, щоб просуваючи відро попід головою повішеника, а тоді опускаючи його так, аби голова занурилася в рідині, можна сильно розхлюпати вміст і забруднити ним одяг! Тим часом у мого клієнта були замащені лише руки, які міг силоміць занурити у відрі хтось інший! Колего, — звернувся він до прокурора Шумила, — цей доказ мовби почерпнутий з бульварного детективного романчика!
— У нас є й інший доказ, — заперечив прокурор. — Створення його виявилося б не під силу читачеві бульварних детективів.
— Який саме?
— Третій магічний квадрат, — Шумило витягнув з течки аркуш, на якому видніла матриця зі стороною із шести літер, — знайдений у кабінеті графа Бекерського під час обшуку через два дні після арешту. Цей доказ злочину є беззаперечним. Прошу свідка, пана Едварда Попельського, пояснити нам квадрат.
* * *
Станіслав Вйонцек дивився на Попельського, але не розумів нічогісінько з його пояснень.
Не чув спокійного, добре поставленого голосу детектива, бо у вухах продовжували лунати батьківські слова: «Ти збрехав, тож страждай тепер!». «Жодними стражданнями я не зможу, — думав він, — спокутувати свій гріх щодо графа».
Раптом він пополотнів і стиснув кулаки. Пригадав собі свою помилку, вчинену кілька місяців тому. Наступного дня після арешту господаря Попельський привіз йому саме цей магічний квадрат, наказавши покласти аркуш графові до шухляди. Камердинер звернув увагу, що детектив виглядав сонним, блідим і втомленим. «Ви б теж мали такий вигляд, якби всю ніч створювали гебрайські квадрати», — мовив Попельський. Станіславові здалося абсолютно неймовірним, щоб граф, запеклий антисеміт, тримав у себе в столі якісь записки гебрайською. Його подив був настільки великий, що камердинер підкинув аркушика до господаревого столу голими руками, зовсім забувши про чітку настанову одягти для цього рукавички. Тепер він дивився на магічний квадрат й уявляв на ньому відбитки власних пальців.
Попельський завершив пояснення й повернув аркушика прокуророві. Той поклав його до течки, де він назавжди зник серед інших документів. Жоден дактилотехнік не зніме з нього відбитків пальців.
Вйонцек розтулив п’ястуки. Біля великого пальця кілька секунд посмикувався м’яз. Ніхто цього не помітив. Ніхто не дивився на Вйонцека. Бог його врятував.
XVII
Попельський глянув на присутніх спокійним поглядом. Сьогодні він учетверте в житті виступає перед поважною аудиторією. Його першій математичній лекції у Віденському університеті завадило хворобливе запаморочення, друга спроба виступити перед студентами в університеті Яна-Казимира виявилася невдалою через злостивість професора, третя, перед колегами й Коцовським, наштовхувала на пошуки злочинця, четверта, у залі суду — він був упевнений — стане його тріумфом.
Сторож приніс шкільну дошку, до якої Попельський кнопками причепив два
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Числа Харона», після закриття браузера.