Читати книгу - "Володар Перстенів"

— У житті такого не бачив! — жахнувся він, здіймаючи руки. — Щоби гості не могли виспатись у своїй постелі, і щоби цілі валики рубали, й усе таке! До чого ми дожилися?

— До темних часів, — мовив Бурлака. — Та коли ми звідси заберемося, тебе залишать у спокої. А ми рушаємо негайно. Не переймайся сніданком: перекусимо щось навстоячки. За кілька хвилин спакуємося.

Пан Кремена вискочив подбати, щоби сідлали їхніх поні, та приготувати «щось перекусити». Але швидко він повернувся в розпачі. Поні зникли! Уночі хтось відчинив двері конюшні, й поні розбіглися — не лише їхні, але й усі решта, і коні також.

Фродо ця звістка приголомшила. Хіба зможуть добратися вони до Рівендолу пішки, переслідувані ворогами на конях? Це те саме, що вирушати до Місяця. Бурлака мовчав, дивлячись на гобітів так, наче зважував їхні силу та мужність.

— Поні не допомогли би нам утекти від вершників, — сказав він нарешті, вдумливо, так ніби здогадався, що у Фродо на гадці. — Тими дорогами, якими хочу йти я, пішки вийде не набагато повільніше. Я і так збирався йти пішака. Турбують мене лише харчові припаси. Аж до Рівендолу доведеться покладатися лише на те, що візьмемо зі собою; а взяти треба з добрим запасом, адже ми можемо затриматися чи піти в обхід, не навпрошки. Скільки ви готові нести?

— Стільки, скільки треба, — сказав Піпін із завмиранням серця, намагаючись, однак, показати, що він міцніший, аніж насправді виглядає (чи чується).

— Я можу понести за двох, — зухвало запевнив Сем.

— Чи не можна чимось зарадити, пане Кремено? — спитав Фродо. — Чи не знайдеться в селищі декілька поні чи бодай один, для багажу? Позичати незручно, та купити ми могли би, — додав він невпевнено, метикуючи, чи вистачить у нього грошей.

— Сумніваюся, — понуро сказав господар. — Були в нас у Брі два-три їздові поні, та стояли вони в моїй конюшні, то й розбіглись. А ваговозів, коней чи поні у нас дуже мало, і вони не для продажу. Та я зроблю все можливе. Покличу зараз Боба, нехай біжить і щось пошукає.

— Так, — неохоче мовив Бурлака, — зроби це. Бодай одного поні нам варто знайти. Але ось як зникає надія рано вирушити і непомітно вислизнути! З таким самим успіхом ми могли би й у ріжок засурмити, повідомивши всіх про наш від'їзд. На це вони і розраховували, сумнівів нема.

— У цьому є крихта втіхи, — сказав Мері, — й навіть більш ніж крихта, сподіваюся: поки чекатимемо, сядемо поснідати. Давайте сюди Ноба!

Урешті-решт, затрималися вони більш як на три години. Боб повернувся з повідомленням, що по сусідству не дістати жодного коня чи поні, ні по-дружньому, ні за гроші, — хіба що у Біла Папорота.

— Худобина стара, заморена, — сказав Боб, — але він знає ваші труднощі, то і здере з вас утридорога, або я не знаю Біла Папорота.

— Біла Папорота? — перепитав Фродо. — А це не пастка? Ось поскаче ця худібка назад додому з усім нашим багажем або допоможе нас вислідити, чи ще щось?

— Сумніваюся, — сказав Бурлака. — Не уявляю собі, що якась тварина, коли вже вирвалася на волю, повернеться до нього. Швидше за все, добродій Папорот вже згодом докумекав: чому би не поживитися на цій справі? Найгірше, що бідолашна худобина може дорогою відкинути копита. Але вибору нема. Скільки він за неї хоче?

Ціна Біла Папорота була двадцять монет сріблом — щонайменше втричі вища за вартість поні в цій місцевості. То була ребриста, заморена і пригнічена конячка, та вмирати, здається, поки що не збиралася. Пан Кремена сам за неї заплатив і запропонував Мері ще вісімнадцять монет компенсації за його втрачених поні. Він був чесний чоловік і заможний, за мірками Брі; але тридцять срібних монет були для нього значною втратою, тим більш прикрою, що поживився Біл Папорот.

Щоправда, врешті-решт його втрата обернулася вигодою. Виявилося, що вкрали тільки одну конячку. Решта просто розбіглася з переляку, й пізніше їх повиловлювали в різних куточках околиць Брі. Поні Мері взагалі втекли і згодом (нівроку розумні тварини) попрямували до Курганів у пошуках Товстунчика. Так вони потрапили під опіку Тома Бомбадила. Та коли до вух Тома долинули новини про події у Брі, він відіслав поні до пана Кремени, якому відтак дісталися п'ять добрих поні за помірну ціну. У Брі їм довелося працювати важче, ніж до того, та Боб ставився до них добре; тож, загалом, їм пощастило, — темна і небезпечна подорож їх оминула. Втім, до Рівендолу вони також не потрапили.

Однак наразі пан Кремена знав, що гроші його втрачені назавжди або намарне. Та й інші були турботи. Коли решта гостей повставала з ліжок і зачула новини про напад, у заїзді почалося сум'яття. Мандрівники з півдня втратили кілька коней і стали голосно звинувачувати господаря, аж поки виявилося, що вночі зник також один із них — косоокий приятель Біла Папорота. Підозра відразу ж упала на нього.

— Якщо ви дорогою підібрали конокрада і привели його в мій дім, — сказав господар розлючено, — то самі ж і платіть за всю шкоду, а не викрикайте тут на мене. Підіть запитайте у Папорота, куди подівся його дорогий приятель!

Але виявилося, що він ні з ким не приятелював, і ніхто не міг пригадати, коли він приєднався до їхньої компанії.

Після сніданку гобітам довелося перепакувати речі й зібрати більше припасів на тривалу подорож, яка чекала їх попереду. Було десь близько десятої, коли вони нарешті рушили. На той час уже весь Брі збуджено гомонів. Трюк Фродо зі зникненням; поява Чорних Вершників; пограбування стаєнь; не кажучи вже про новину, що слідопит Бурлака приєднався до таємничих гобітів, — усе складалось у таку бувальщину, якої вистачить на багато безподієвих літ. Більшість мешканців Брі та Стога і навіть Гребнева й Арчета стовпилися при дорозі, щоби подивитися, як мандрівники вирушають у путь. Інші гості заїзду стояли у дверях чи звішувалися з вікон.

Бурлака передумав і вирішив піти з Брі головною дорогою. Будь-яка спроба рушити навпрошки полями вмить погіршила би справи: половина мешканців потягнулася би слідом подивитися, куди ж це вони зібрались, і приглянути, щоби не потоптали городів.

Вони попрощалися з Нобом і Бобом і щиро подякували панові Кремені.

— Сподіваюся, ми з вами ще зустрінемося, коли все владнається, — сказав Фродо. — Я би так хотів мирно пожити у вас якийсь час.

Стривожені та пригнічені йшли вони на очах у натовпу. Не всі погляди були приязні,