Читати книгу - "Мертві квіти"

Ноги не гнулися, коли, озираючись на усi боки, Стас пiдiйшов до фургона. Рука ковзнула по захиснiй дузi. Та сама. А обходячи буду, вiн помiтив i те, що було зараз найцiннiшим. По боковiй розмальованiй гладенькiй поверхнi вiтер куйовдив маленький шматочок плівки. Стас потяг його. Вiдчулося, як целофан дуже неохоче вiдстає вiд поверхнi буди — «липучка» була добротна. Настiльки добротна, що вiддиралася шматками. Шматок, що дiстався Стасовi, був бiлий, тому й залишився непомiченим, коли водiй замiтав слiди злочину. I все ж таки по краю клаптика щось синiло. Напевно, якраз межа бiлого i синього у якiйсь iз букв напису. I нижче, на тому ж самому боцi очi вишукали ще один, значно менший. Стас провiв рукою по будi. Схоже, машину давно не мили i пилюка вiдбилася на долонi сiрим нальотом. Звичайна дорожня пилюка. А от там, де пройшлася його рука… Яскраво фарбована поверхня очистилася, але не повнiстю. Залишалися окремi нашарування, якi сидiли доволi мiцно.

Стас зрозумiв. Наклеєну свого часу плівку з написом «Морозиво» вiддерли, але окремi слiди липучки залишилися на поверхнi буди. Клеїли вочевидь на свiжовимиту поверхню, а як же iнакше? I тому потiм слiди прозорого клею пiсля вiддирання «Морозива» залишилися непомiтними. Та варто проїхатися у такому станi машиною навiть чистою дорогою, пилюка осяде на кузов. А там, де залишок клею, ще й мiцно вчепиться, потiм спробуй стерти. Стас пошкрябав нiгтем. Ось так вiддиралося.

Облишивши фургон, вiн сiв у машину i переїхав на протилежний кiнець площi. Що робити?

Що?

Долонi миттєво спiтнiли, думки розбiгалися. Як вчинити правильно? Яке рiшення у цiй ситуацiї безпомилкове? Записати одразу ж номер машини, щоб не забути. Так. А далi? Скiльки часу вiн базаруватиме? Викликати «сто два», повiдомити, що бачить машину, яка свого часу збила людину i зникла з мiсця злочину. Звiсно, приїдуть одразу. А що тодi? Подивляться його документи, вислухають Стаса. Почнуть перевiряти наданi ним докази. А докази наче вилами по водi. Ну, слiди клею i плівки на будi. I що? Ну, свiдчення кiлькох пiдлiткiв, що бачили машину з морозивом, на марку i номер якої не звернули уваги. Ну, ще факт, що iнвалiд-спінальник з першою групою розгулює мiстом. I що? Зняти групу — це справа медикiв. Те, що на основi Стасових свiдчень його не вiзьмуть пiд варту — стопудово. Вiдбиткiв його шин на вулицi Народичiвськiй вже немає, як i слiдiв тiла Мурашевички на «кенгурятнику». Що далi?

Нiчого. Тiльки самому «засвiтитися». Знатиме цей хрiн, хто у курсi його дiянь. Зайвi проблеми на голову.

Водiй пiдiйшов до машини, вiдчинив дверцята i швидко рушив, не залишаючи часу на роздуми. Рука потяглася до ключiв. Куди?

«Куди?!» Це мав би запитати здоровий глузд. Або внутрiшнiй голос. Та вони останнiм часом працювали з суттєвими перебоями. д iз мiста. Бiсова душа… Ну невже вiн їде просто до Коломиї?! I що, приїде зараз, ляже у лiжко i лежатиме?

Вiдставши, Стас тримав напрямок. От тепер — не попастися. I геть усi думки. Думати потiм. Зараз мало значення лише одне — мiсце перебування фургона. Адже мiсце перебування водiя давно вiдоме.

Та схоже, до Коломиї вiн не збирався, принаймнi, зараз. Не проїхавши й десяти кiлометрiв, фургон з'їхав у напрямку села, що стояло осторонь вiд траси. I жодної машини на кривiй вузенькiй дорозi. Їхати за ним — означало потрапити на очi. Вiдпустити — ризик втратити. Стас пригальмував. Принаймнi, варто триматися якнайдалi. Село розташувалося у глухому кутi. Куди йому подiтися? Зараз зупиниться, вийде з машини i тодi, прогнавши вуличками, Стас його бачитиме. А як заїде у двiр або ж зразу до гаражу? Крутячи головою на усi боки, Стас заїжджав у село.

Ось, де ти… Машина стояла так, що не помiтити було важко. На територiї покинутої ферми збереглася естакада, на неї i заїхав фургон «Молочної країни». Огорожу навколо давно розікрали i її роль виконували кущi та бур'яни. Обережно пiдкравшись, Стас побачив ноги пiд естакадою. Iнвалiд першої групи Iгор Каширов оглядав днище. Постукавши чимось, вiн легко вискочив нагору i всiвся у кабiнi. Машина обережно з'їхала на траву. Вiдкривши капот i недбало кинувши дверцята, вiн узяв пластмасове вiдро i рушив через кущi. Вочевидь, по воду.

Намагаючись не слухати калатань власного серця, Стас пiдкрався до машини з iншого боку. Дверцята розчиненi. Тепер лише не грюкнути. Вiдчинивши їх буквально по мiлiметру, детектив-аматор зазирнув до кабiни. Серце гупало так, що отой стороннiй звук з-за спини аж нiяк не мав долинути до вух. Але вiн таки долинув. Якимось дивом. I обертаючись, Стас бачив важку дерев'яну биту, спрямовану йому у голову. Вiдсахнувшись, автоматично Стас потяг за собою i дверцята, за якi тримався рукою. Удар струснув машину, i уламки скла посипались на обличчя. А здоровезне мурло у спортивнiй куртцi вже пiдносило важку зброю удруге. Вiдпихнувшись вiд фургона, Стас щосили штовхнув його ногою у живiт. Саме тiєї митi, коли бита була у найвищiй точцi, вiн позадкував i зброя окреслила невдалу траєкторiю, поцiливши чолов'язi у гомiлку.

— А-а! — його короткий крик i розгубленiсть в очах не залишали вибору для подальших дiй.

Пiдскочивши, Стас рвучко вдарив дебелого у щелепу, вкладаючись в удар повнiстю. Вага суперника була надмiрною, проте удар дуже вдалим. Голова смикнулася в обертальному русi, i погляд «поплив». Ще один, протилежний — i здоровило вляглося б на траву, принаймнi, на яку хвилину.

Та з iншого боку буди вже вискакував той, хто за усiма розкладами i без грамотно нанесеного удару мав би знаходитися у горизонтальному положеннi. У руцi нiж. Зчепитися з ним означало як мiнiмум подарувати цю хвилину здоровилу у куртцi, пiдписавши таким чином собі смертельний вирок.

Оті три кроки, що роздiляли їх, i дозволили Стасовi шугонути пiд днище. Та височенький з вигляду фургон виявився занадто приземкуватим, щоб, лежачи на животi, викрутити руку i таки дiстати з- пiд пахви пiстолет.

— От, с-сука… Н-на!

Щось довбануло по машинi поруч iз ногою. Та що ж iще — бита! А другий удар таки поцiлив у гомiлку. Загарчавши вiд болю i натуги, Стас перекрутився, роздерши куртку об щось металеве, i схопив рукiв'я.

— Вiдiйди! — кричав Каширов. — Вiдiйди, придурку!

Машину гойднуло, вочевидь, водiй сiв за кермо. Його збиралися розчавити колесами! Схопившись руками за ще гарячий глушник, у вiдчаї Стас намагався прослизнути дозаду, де здавалося вище, але щось не пускало. Завiвся мотор.

Зараз кiнець…